Gesaffelstein — «GAMMA»

Gesa хотів, щоб ми зіграли із ним в конспірологію. «GAMMA» — це його третій альбом і він абсолютно не схожий на попередні — «Aleph» (2013) та «Hyperion» (2019). Які, своєю чергою, діаметрально протилежні. Перший — наче ляпас тогочасному мейнстріму. Другий — кволий акт поп-конформізму.

Ну і ніби, ми маємо здогадатись, що суть тут в самому слові «ГЕЗАмткунстверк», що означає такий собі метаверс в мистецтві XIX сторіччя. А значить, вся дискографія француза — це, ймовірно, єдиний багатомірний конструкт. А чорний нафтообразний аватар — зручне дещо для препарування всього розмаїття сучасної музики — від диско до панку.

Читати також: Нарциси зацвіли: Gesaffelstein показав вражаючий тизер альбому GAMMA

Якщо заморочитись, то можна помітити, що метод гезамткунстверк був вперше використаний в музиці Ріхардом Вагнером в його останній драмі «Парцифаль». Бо не даремно ж єдиного вокаліста, який співає на GAMMA звати Ян Вагнер. А сам Gesa в альбомному промо відео блукає лісом, згорає та відроджується, наче герой епосу про Парцифаля (це такий собі пріквел до Всесвіту короля Артура). Парцифаль врешті зцілився крізь душевні муки та став королем святого Грааля. Gesaffelstein на альбомі «GAMMA»… ну ви зрозуміли, цю канву можна плести безкінечно.

Але нам менш за все хотілось би розбиратись у «вагнерах» та шукати приховані сенси там, де правда лежить на поверхні. Майк Леві (справжнє ім’я Gesaffelstein — прим. ред.) підписав контракт з Columbia Records. Скоріш за все, на три альбоми. Це стандартна практика для таких лейблів. Попередній («Hyperion») критики розгромили вщент. Надто відвертим було бажання Columbia втамувати фантомний біль після «Random Access Memories». Той альбом Daft Punk видали в субліцензії саме з Columbia, після чого закрили проєкт. Тоді американці взяли в оберт іншого загадкового француза і повторили ту саму збірку: ось тобі The Weeknd, Фаррелл — пиши неоновий диско-поп! Gesa так і зробив. На Hyperion було що найменше пару хітів, тож в Columbia лишились задоволені. Сам же артист тільки після цього отримав можливість зробити що хоче і як хоче, користуючись й надалі всіма принадами мейджорної дистрибуції.

Читати також: 10 років «Random Access Memories»: як один альбом змінив всю сучасну поп-музику

Коли на «GAMMA» він зривається в очманілий хардкор, так і чутно депресивного ліонського підлітка, який хоче довести: «Досить писати, що я роблю попсу! Насправді я не такий! Я злий, темний і небезпечний!».

Довічна історія про вільнолюбного митця та жадібних продюсерів, знайома нам по світу музики та кіно. Чи мав Леві шанс оминути такої долі? Мабуть, ні. Він починав кар’єру під крилом у майстра нетворкінгу Brodinski, який після запуску лейблу Bromance буквально жив поміж Атлантою та Парижем. Він людина із досвідом. Мабуть, ходив купувати платівки в паризький Rough Trade ще до Айвана Смагге. Тож прекрасно розумів: той самий french touch – продукт на експорт. Ємкість французького музичного ринку – не велика. Треба цілитись на Америку. Brodinski ще в нульових бачив, як ростуть акції Busy P, варто Rihanna вийти із Walmart в футболці EdBanger. І тим паче він знав, що Кан’є займається промисловим шпіонажем на концертах Justice. Коротше, Brodinski тримав носа за вітром, крутився сам і підтягував «своїх пацанів».

Тому Леві не було ще й 25 років, а він вже писав музику для Givenchy і ділив студійне крісло з Майком Діном — Brodinski «вписав» попрацювати над Yeezus. Gesa добре знався на всій музичній гілці від Kraftwerk і Psychic TV і аж до всієї Synth Britannia.

Жорсткий, темний електро-саунд Yeezus — цілковита заслуга двох французів. Але комерційний (саме комерційний) успіх синхронно виданого дебюту Gesa під назвою «Aleph» — це вже заслуга пана Веста. Артиста, поряд з яким достатньо бути рядком в кредитсах, аби отримати трамплін власній кар’єрі.

Ще, звісно, був Skrillex. Він випустив «Aleph» на своєму лейблі OWSLA. Тож не дарма саме він анонсував «GAMMA». Бо Skrillex — один з перших, кому Леві і зараз показує свої демки. Той слухає залюбки. Skrillex, які і всі американці, має слабкість до french touch. Буквально минулого року він дропнув хіт-сингл із семплом з Mr.Oizo.

Коротше, дружба Gesa з американською поп-сценою, місцевим зірками та лейблами була від самого початку. Але це завжди дисонувало з його власним містичним образом, любов’ю до індастріалу та anti-star поведінкою. Тож «GAMMA» — це, перш за все, шлях до власної ідентичності. Рішуча спроба стряхнути з себе золотий пил і повернутись до цнотливої творчої юності. Columbia стерпить. За їх планом він вже зіграв.

Маркетологи з LA могли б продати «GAMMA», як «темну сторону того самого нового героя французької щось там»… Але найцікавіша новина нової платівки — це те, що GESA абсолютно не французький артист. Його музичний ДНК — це на 100% Німеччина і Британія.

Хоча ще тоді уважні люди помічали, що в живих шоу Gesa грає власні саморобні едіти на D.A.F. і не рівно дихає до німецького електропанку взагалі, але тепер він зізнається в цьому в повний голос і 27 хвилин поспіль (рівно стільки триває новий альбом). Це стає найбільш відчутним в треку Mania. Тоді як на пісню Your Share of the Night ви з легкістю можете наспівати мотив Das Model. Не доведеться міняти навіть гармонію.

Запрошений вокаліст Ян Вагнер (6 з 11 пісень на альбомі) теж приймає ці правила гри. Він старанно копіює патетичні хуки Гора/Геана часів Some Great Reward та Black Celebration. І постійно намагається вийти за рамки синт-попа кудись в меланхолійний рок, як, наприклад аризонський гурт Body of Light чи Біллі Ховердел з APerfect Circle на свіжому сольнику. До честі Яна, місцями він справляє враження самобутнього фронтмена, а не сесійного вокаліста іншої зірки. Дається в знаки великий досвід warm-up турів із AIR, Midnight Juggernauts, Goldfrapp та Hercules & Love Affair.

Тим часом Gesa, вочевидь розуміючи всю банальність алюзій на Depeche Mode в 2024 році, вправно замітає сліди. Десь він цитує мінімал-вейв гурту Oppenheimer Analysis (врешті, Ейнштейн — це друга частина його нікнейму). Десь зривається навіть не в EBM (до речі, модного на техно-сцені Nitzer Ebb-овського саунду тут немає), а у піддатій анафемі futurepop типу Apoptygma Berzerk та Covenant.

Цю нечисленну гамму кольорів — від чорного до темно-синього прикрашає гарне враження від самого саунду. Gesaffelstein дуже додав в роботі з загальним міксом та опрацюванням нюансів – таких, як залізна перкусія чи шумові ефекти, які не тільки не конфліктують в щільному звукоряді, а ще й вміло розкладенні по каналах. Тож якщо ви плануєте з часом придбати цей альбом на вінілі, то явно не пошкодуєте.