10 років «Random Access Memories»: як один альбом змінив всю сучасну поп-музику

Daft Punk часто називають візіонерами, оскільки їх релізи визначають напрямок подальшого розвитку електронної музики. Так було з дебютним «Homework», в якому вони змішали всі магістральні танцювальні жанри: диско, техно, хаус та електро. Так було з наступним синтвейв-орієнтованим «Discovery» і, навіть, третім альбомом «Human After All», який холодніше сприйняли аудиторія та критики, проте він відкрив нові горизонти — патетичний електро-рок з величезною кількістю семплів.

Однак прощальний альбом дуету — «Random Access Memories» займає особливе місце в їх дискографії. Якщо попередні релізи лишались революційними в межах електронної музики, то цей запис змінив геть усе — напрямок розвитку поп-музики, глобальні центри тяжіння та відношення сучасників до власної історії. Цього року Daft Punk святкують ювілей — 10 років з моменту виходу RAM. З цієї нагоди ми вирішили згадати, як народжувався цей альбом, та що відбувалось далі…

Виснажені після турне «Alive», Daft Punk повернулися в Париж та надовго зачинились в студії. Один грандіозний етап завершився гучною кодою, тому дуету було потрібно просто пережити неминуче спустошення і спокійно подумати, що їм робити далі? На той момент здавалось, що більшого досягти неможливо, а попередні релізи вже закріпили їх в статусі поп-культурного феномену. Якийсь час Daft Punk просто накопичували демо з джем-сесій, але за пів року пошуків так і не змогли спіймати бажане відчуття «оце воно!».

Тож прийняли рішення взяти паузу і перемикнутися на створення саундтреку до фільму «TRON: Legacy», де Daft Punk не потрібно було вичавлювати з себе нові танцювальні хіти, писати пісні, дропи та хуки. Стрічка з її монументальним спейс-синт звучанням в дусі Вангеліса та пишними оркестровими партіями допомогла дуету заглибитись безпосередньо в роботу зі звуком та відчути себе в центрі глобального проєкту. На той момент це був пріоритетний довгобуд студії Disney.

В якомусь сенсі цей досвід змінив світосприйняття «роботів». Вони відійшли від впливу френч тач, клубного біту та автотюну і замість того, щоб знову шукати семпли та робити черговий постмодерн колаж з культових живих записів минулого, відчули впевненість самим зробити «вічнозелений» поп-рок запис. Це і стало ключовою ідеєю для нового альбому.

Перш за все Daft Punk прагнули перестати працювати як діджеї, оскільки хотіли вкорінитись з думкою, що тепер мають мислити як живий гурт. Разом з цим кардинально змінився і їх «плейлист натхнення», який артисти часто складають перед початком роботи над альбомом. Замість електро, фанку та хаусу тепер там був психоделічний рок, фолк та серф-рок.

Гі-Мануель де Омем-Крісто і Тома Бангальте прагнули створити «атмосферу західного узбережжя США» із вайбом Doobie Brothers та Eagles, а також постійно слухали Fleetwood Mac «Rumours» і Pink Floyd «The Dark Side of the Moon». За словами дуету, нова платівка мала стати ще й даниною творчості Майкла Джексона, The Cars і Steely Dan. А партії синтезатора, які тепер писали в студії наживо, мали звучати в стилі маловідомих прогресив-рок гуртів Wizzard та The Move.

Робота над альбомом проходила в суворій секретності протягом 4 років — з 2008 по 2012. Daft Punk накопичували матеріал одразу в декількох всесвітньо відомих студіях: Henson, Conway, Capitol Studios та Electric Lady Studios в США, а також у французькій Gang Recording Studio.

Найперше дует залучив до роботи клавішника та аранжувальника Кріса Касвелла, разом з яким вони записували саундтрек «TRON: Legacy». Їм хотілось уникнути зжатого звуку драм-машин на користь «повітряних» ударних в дусі улюблених 1970-х та 1980-х років. Для цієї задачі Daft Punk запросили легендарного барабанщика Омара Хакіма, який в різні часи співпрацював з Девідом Боуї, Мадонною, Foo Fighters.

Омар не тільки грав прописані партії, але і записував тривалі драм-соло, з яких дует міг би вибрати ті частини, що їм найбільше сподобались. Daft Punk знайшли правильний баланс між дисципліною та творчою свободою в студії: деякі партії потрібно було грати чітко за партитурою, та іноді Тома міг просто насвистіти мелодію, а музиканти підхоплювали та розвивали у власний спосіб. Хакім згадував, що Бангальте просто наспівав партію з найскладнішого треку альбому — епічної синт-опери Giorgio by Moroder.

З електронного обладнання в альбомі можна почути лише деякі драм-машини (всього у двох треках), кастомні синтезатори Modcan та вінтажні вокодери.

«Random Access Memories» запам’ятався великою кількістю запрошених до співпраці зірок. Наочне тому підтвердження — сусідство на одному альбомі артистів з різних музичних всесвітів. Таких як герой пост-панк рівайвлу нульових Джуліан Касабланкас (The Strokes), «хрещений батько» європейського диско Джорджо Мородер, давно забутий американський софт-рок виконавець 70-х Пол Вільямс та головний «анфан террібль» сучасного психоделік-попу Ноа Лєннокс (Panda Bear, Animal Collective). Не кажучи вже про легендарного диско/фанк гітариста Найла Роджерса, кар'єра якого отримала неочікуване друге дихання саме після виходу «Random Access Memories». Чи Фарелла Вільямса, який завдяки головному синглу з альбому — Get Lucky остаточно закріпився в статусі автора нетлінних хітів-чартбрейкерів (пізніше цього ж року він випустить Happy і відлетить в стратосферу).

Також, ще з часів альбому «Discovery», Daft Punk регулярно співпрацювали з американським діджеєм Тоддом Едвардсом. Згадавши їх вдалий досвід над Face to Face (2001), вони запросили його для роботи над одним із треків нового альбому — Fragments of Time.

Цей альбом став наче улюбленим хобі двох музикантів, які могли дозволити бавитись та робити все саме так, як слід на їх думку. Daft Punk залучили велику кількість музикантів та різних студій. Вони записали для альбому численні супровідні інструменти, включаючи духову секцію, струнний оркестр та хор. Оркестрові партії записали практично для кожного треку, але використали лише для деяких з них. Цікаво, що для запису певних катарсичних моментів дует працював з саунд-продюсерами Warner Bros., які мали досвід створення музики для блокбастерів.

Офіційної інформації про витрати на створення альбому «Random Access Memories» немає. Однак, за деякими оцінками, альбом обійшовся Daft Punk приблизно в 10 мільйонів доларів. Ця сума включає гонорар для залучених музикантів та звукорежисерів, а також витрати на маркетинг.

Найдорожчими стали запис живих інструментів і оркестрів. Багато часу і коштів пішло на запис альбому в студії Abbey Road в Лондоні, а деякі пісні пройшли через п'ять студій за два з половиною роки, що також створювало фінансове навантаження. Всі записи дует фінансував самостійно, що дозволило їм уникати тиску від партнерського лейбла Columbia Records та втручань у творчий процес. За всю історію музики це досі один з небагатьох великих альбомів (за підходом та звучанням), який було записано без участі лейбла.

Втім, фінансові ризики виправдали себе. У 2013 році журнал Forbes в матеріалі «The World's Highest-Paid Celebrities 2013» зазначив, що Daft Punk заробили 25,8 мільйона доларів, що зробило їх 25-ми найуспішнішими знаменитостями у світі. Альбом був проданий тиражем понад 5 мільйонів копій по всьому світу, а турне зібрало понад 100 мільйонів доларів. Daft Punk також заробили значну суму на ліцензуванні музики для фільмів, телешоу та реклами. Тільки Get Lucky в рекламі презервативів Durex приніс дуету понад мільйон доларів.

Альбом викликав справжній фурор серед критиків та здобув рейтинг 87 зі 100 на Metacritic. Практично всі видання включили його до списків найкращих релізів року. А окремі пісні очолили чарти в більш ніж 25 країнах світу. Сингл Get Lucky став одним із найбільш комерційно успішних в історії.

У 2014 році, «Random Access Memories» отримав декілька нагород «Ґреммі», зокрема у категоріях «Альбом року», «Найкращий танцювальний/електронний альбом», «Найкращий некласичний альбом», «Найкращий дует» і «Запис року». Саме на цій церемонії Daft Punk закрили дитячий гештальт, виступивши на одній сцені зі Стіві Вандером.

Унікальний творчий підхід та візіонерське бачення Daft Punk вплинули та всі жанри музики одразу — денс, поп, рок. Всі артисти бажали повторити цей успіх, скопіювати звучання та собі шматочок слави.

Вигравши «Ґреммі» французький дует тільки встигав відповідати на листи з пропозиціями для співпраці. Буквально всі поп-зірки хотіли зробити колаборацію, але Daft Punk не спішили виходити в тираж. Врешті, вони обрали єдиного артиста, якому передали магічне сяйво. Це був The Weeknd та його доленосний альбом «Starboy». Daft Punk допомогли артистові вигадати себе заново, змінивши вектор з трохи набридлого вже всім R&B на європейський синт-поп. Їх спільна композиція I Feel It Coming набрала мільярд переглядів на YouTube і на роки осіла в радіоротаціях.

The Weeknd й надалі продовжує працювати в синт-жанрах, популяризуючи здобутки Daft Punk серед широкої аудиторії. Їх колаборація налагодила справжній трансатлантичний союз між американською та французькою сценами. Той самий The Weeknd зробив кілька вдалих релізів зі спадкоємцем Daft Punk — Gesaffelstein. А Фарелл, тим часом взяв участь у записі хітового альбому французького гурту Cassius.

Зрозумівши, що самих Daft Punk їм не залучити, поп-зірки першого ешелону почали робити «нове синт-диско» власними силами. Після виходу RAM на цій ниві особливого успіху досягла Dua Lipa з альбомом Future Nostalgia. А Katy Perry, Kylie та Miley Cyrus спромоглися на яскраві повернення саме у синт-диско форматі. «Random Access Memories» наче відкрив скриньку Пандори — синт-диско-лихоманка охопила всю американську поп-культуру, яка знала тільки про власне диско, що застаріло ще в 70-х за відсутності спрямованих у майбутнє футуристичних ідей.

Daft Punk також опосередковано сприяли «другій молодості» Джорджо Мородера та Найла Роджерса. Перший повернувся до продюсування і записав альбом «Deja Vu» разом із Charli XCX, SIA, Kylie Minogue i Britney Spears. Другий почав активно взаємодіяти з молодими артистами денс-сцени, створивши купу хітів разом з Disclosure, Chase & Status, Tensnake та Avicii.

Після виходу «Random Access Memories» молоде покоління дізналися про багато нових артистів і почали більше цікавитись знаковими моментами в історії музики. Таким чином, Daft Punk побудували уявний міст, який об'єднує між собою різні часи й покоління. Мабуть, саме за цей внесок реліз увійшов в список «500 найкращих альбомів» за версією Rolling Stone.

Ідеальний альбом, щоб закінчити музичну кар’єру, чи не так? 22 лютого 2021 року гурт виклав на YouTube-каналі відео «Daft Punk – Epilogue», оголосивши про припинення існування творчого тандему. Втім, здається, що ставити крапку в цій історії ще зарано. 17 листопада дует порадує шанувальників перевипуском «Random Access Memories», де всі треки будуть представлені в версіях без ритм-секції. Тепер кожен може награти зверху щось своє. Бо, чи не так починається історія наступних великих альбомів?