Gus Gus — DanceOrama

За задумом Gus Gus «DanceOrama» — це уявний рейв-молл, де панує повна гендерна і творча свобода. Навколо цього образу побудовано лейтмотив їх нового — вже 12-го альбому.

Щодо образів — нам на думку спадає скоріше кімната з фіналу «Інтерстеллар» — чотиривимірний простір; так званий тесеракт, де одночасно співіснують минуле, майбутнє та сьогодення. Слухаючи свіжі пісні Gus Gus, відчуваєш те саме захоплення та розгубленість — наче все круто, але як слід сприймати цей запис? Gus Gus кажуть, що надихались нью-вейвом початку 80-х та навіть італо-диско 70-х… а ще трансом, техно, хаусом, поп-музикою та раннім рейвом. І тоді так, їх «DanceOrama» — це дійсно територія повної творчої, жанрової свободи.

Та цей прийом добре працює, коли йдеться про чергового новачка з виключно модерновим саундом. Копірайтерський штамп про «синергію минулого та майбутнього» добре працює в випадку з умовним Jamie XX, який семплує Жиль-Скотта Херона, наївний фрістайл-гімн I.O.U. — Freeez, софт-рок Hall & Oates та архівний соул Ідріса Мухаммада.

Але Gus Gus самі собі і теперішнє, і минуле. В гурту занадто густа та широка тінь, щоб гратись в калейдоскопічний постмодерн. За 28 років свого існування Gus Gus встигли пройти шлях від гурту, що в 90-х встиг застати медчестер та балеарік-поп (це чутно на їх другому лонгплеї Polydistortion), потім став тріп-хоп/електро-поп сенсацією з лейблу 4AD і вже в 2014 році сягнув піку комерційного успіху на хвилі фестивального техно-попу в дусі Moderat, Trentemoller, HVOB та HÆLOS.

Тоді із виходом альбому «Arabian Horse» вони були зрілими артистами, що ідеально потрапили в сезонний тренд, чи навіть сформували його. Їх «Over» звучала модно, сучасно та сексуально, хоча вже там за наближення можна було розчути поп-драматизм в форматі пісень для Євробачення. Той альбом та численні світові гастролі ісландців (тільки в Україні вони були понад 10 разів) підняли рівень вимог та очікувань від наступних альбомів Gus Gus до максимальної висоти.

Далі в гурту було три шляхи: мати в кожному альбомі безумовний хіт рівня «Over», який витягне весь реліз; красиво забронзувати, пишучи все те саме для сталого кола шанувальників, або найскладніше – кожного разу вигадувати себе наново. Gus Gus не зробили нічого з цього. Разом з «DanceOrama» та з часів «Arabian Horse» вони видали три альбоми (ред. — ще були «Lies Are More Flexible» в 2018 та «Mobile Home» в 2021 роках), кожен з яких спіткають схожі проблеми. Очевидна з них — відсутність нових безумовних хітів. Неочевидна — їх фан-сервіс недостатній. Тільки-но залунає фірмовий меланхолійно-звабливий хаус із пронизливими, зворушливими транс-сінтами, як Gus Gus починають щось вигадувати — шукати нові краски та рішення, які їх фанатам, скоріш за все, не так вже і потрібні.

Більш того, там, де Gus Gus починають експериментувати, їм складно тримати конкуренцію із нахабними новачками — від Weval до Fred Again.. — і робити щось дійсно революційне. Ці експерименти більш схожі на студійні джем-сесії, де артисти дозволяють потоку керувати ними, уникаючи жодного творчого аналізу та перфекціонізму. В результаті, «DanceOrama» (як і попередні два альбоми) цілком могла б уміститись в ЕР та нічого від цього не втратити. Тут є 4-5 класичних gusgus-овських треки і ще стільки ж позажанрових ані клубних, ані атмосферних треків, яким складно знайти застосування.

Слід сказати, що цей синдром — постійний пошук чогось нового — спіткає багатьох поважних артистів, які насправді вже давно відшукали своє. Та сама претензія в шанувальників є й до останнього альбому Moderat, де супер-тріо свідомо відмовилось від створення нових електронних хітів заради експериментів, які врешті були не варті такої жертви. «DanceOrama», в свою чергу, більше нагадує минулорічний камбек Röyksopp: пообіцявши більше взагалі не видавати альбомів, норвежці повернулись аж з трьома альбомами, втім так і не наблизились до власної колишньої величі. Там все було десь поряд, але не точно в ціль.

Можливо, це ще й суперечка із часом. Замість того, щоб змиритись з неминучим переходом в розділ ретро, яке дарує вже сімейним людям теплі ностальгічні спогади про часи їх знайомства на вечірці — Gus Gus, як і Röyksopp, намагаються лишатись трендовими і штучно ускладнюють сприйняття власної музики.

На «DanceOrama» все стає на свої місця тільки тоді, коли вони дають ностальгічного вайбу. Це стається тричі: прекрасне мідтемпо «When We Sing» з новим вокалістом Vök, erasure-овський синт-поп «Unfinished Sympathy» та відвертий євроденс «Breaking Down» із синт-дропом, що дуже нагадує «You’re Not Alone» в версії ATB.

І навпаки — там де Gus Gus відмовляються від євро-поп стандартів та беруться крутити синтезатори, альбом просідає. В синглі «Rivals» складно продратись до романтичного співу Даніеля (ось тут він дійсно дає ранніх Duran Duran!) через гучні тривожні педи та ріжучі вухо синт-пасажі. Прогресів-транс з брейксами «Chaos Machine» — це просто не рівень Gus Gus. Таку музику вже ладні писати навіть бедрум-продюсери. Врешті, інструментальна «Mu» — це як би в Йона Хопкінса заїло коліщатко velocity. Дуже дискомфортний трек... але, можливо, так і було задумано.

Врешті, «DanceOrama» — це територія повної свободи. В тому числі думок, смаків та поглядів. Тож, як кажуть в таких випадках, на цьому альбому кожен знайде своє. Дійсно гарна новина в тому, що Gus Gus все ще з нами. Їх внесок в європейську електронну музику заслуговує на велику повагу.

Реліз вже доступний для стрімінгу та скачування: Spotify | Apple Music | Youtube Music