Грув з фронту: як українські діджеї та продюсери поєднують музику та війну

Від початку війни українцям довелося боротися не лише за свободу, а й за право на існування та за можливість самоідентифікації. Нам потрібно було стати помітними та почутими, зміцнитися як цивілізація, змінити сталий світогляд, нарешті відділитися від «звірів» і устаткуватися як окрема нація, що має про що сказати й говорить про це на весь світ.

Цей час — початок нової сторінки, як цілісної та об’єднаної нації, що змусив багатьох з нас переоцінити своє життя, почати робити речі, які ми так довго відкладали: перестати боятися, перестати чекати, більше цінувати, зрозуміти, що насправді важливо, почути себе, розказати про себе чи послухати інших. Ми навчилися перетворювати деструктивну енергію, яку принесла війна, в конструктивну. Бо закономірно, що почуття страху та ненависті запускає лиш механізм супротиву, бажання боротись і залишити щось по собі. Мабуть, саме можливість принести щось у світ, а не відібрати чи зруйнувати й робить людину — людиною.

Хтось з нас скинув свій цивільний одяг, взяв в руки зброю, перейшов на українську чи почав допомагати в тилу. Ми розділилися на умовні ролі, внески кожного різні, але від того не менш важливі. Ця стаття про представників і представниць сучасної української електронної сцени, що замість інструментів взяли в руки зброю, бинти, вдягли піксельний кітель чи зелену фліску і стали рятувати світ від росіян.

До війни київський продюсер Тимур Джафаров, він же John Object, створював тембральний простір своєї електроніки, поєднуючи звуки синтезаторів Moog Rogue, Korg microKORG XL, Elektronika EM-25 та драм-машин TR-808 з диханням, стогоном, криком. Він зводив, видавав треки, виступав і збирав кошти на оновлення апаратури. Але за два дні після того, як росія розпочала повномасштабне вторгнення, прийняв рішення й вступив до лав ЗСУ.

«Тоді в мене було враження, що всі підуть. А що ще лишається робити? Нам не лишили вибору. Здавалося, це єдине правильне рішення було на той час. Я не служив на строковій службі, пам’ятав тільки, як збирати й розбирати автомат зі шкільних уроків».

У військових немає цивільного життя, вони не власники свого часу й у них немає можливості писати як тільки «прийде натхнення». За час, відколи Тимур замінив Ableton на GarageBand, київську квартиру на життя в окопах, а виступи на тусовках на артилерійські розрахунки, музикант видав два альбоми: «Life», що збирався ще зі студентських років, та «Piano», в який окрім архівних композицій увійшло дві воєнні.

«Якось на Сході ми зайшли в хату, невелику, там було старе роздовбане фортепіано, яке, здавалося, взагалі було несправним, в принципі воно несправним і було, багато клавіш не працювало, але я якось зміг видобути звук і записати кілька маленьких ескізів, які вставив на початку і в кінці альбому "Piano" (йдеться про треки vomit the heart forget the mind та east piano — прим. ред.)».

В перервах між артилерійськими розрахунками, думками про життя і про смерть, веденням war diary на своїй сторінці в Instagram, Тимур продовжує писати музику, але поки «в стіл». Його майбутні релізи, скоріш за все, ми почуємо вже після ймовірної демобілізації. Це будуть витримані, романтичні історії, в яких не буде історій про війну, бо коли ти там, «хочеться думати про сторону цивільного життя, про свої якісь романтичні переживання, про свої якісь філософські переживання, про особисте, про секс, про те, що мені тут і зараз не вистачає».

Daniel Detcom — музикант, діджей та засновник серії техно-вечірок Dots, зараз організовує переважно заходи та тренінги для підтримки військових.

«Ніхто з нас не був створений для війни. Я робив техно, я грав техно, я робив вечірки, але довелося. Що робить? Кудись їхати? Мені подобається жити й працювати в Україні, і я, як і всі нормальні люди, мрію, щоб цей п*зд*ць якомога швидше скінчився».

Його теперішня посада у складі 206 окремого батальйону територіальної оборони — ТВО заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення. На запитання, як знаходити сили продовжувати боротьбу, Detcom відповів, що варто просто будувати плани на майбутнє, готуватися і перестати вдавати, що війна десь там, бо війна нині скрізь. Крайній реліз-нагадування, що боротьба не скінчилася — виданий у квітні 2023 техно-трек The Invasion, з його напружених ритмів чітко зрозуміло, що нічого хорошого на українських землях росіянам шукати не варто. Попереду Detcom готує видати ще два релізи — один з них буде фіт з норвезьким продюсером і діджеєм MRD, а інший — «тяжеляк на військову тематику під назвою Різати Свиней з хейтспічем».

«Тікати більше не було куди, мене наздогнала сансара» — так жартома про своє рішення піти на фронт розповів діджей Слава Лось, якому в 2014 році довелося виїхати з Донецька. Його перші спроби як музиканта розпочалися ще 10 років тому. Але діджейські мікси — це те, що будується на трендах, а власна музика — це те, що можна залишити після себе. Тож 5 жовтня slava los видав дебютний EP під назвою «Remelting». В альбом увійшло чотири діп-техно треки, під які, сподівається автор, незабаром будуть рейвитися на вечірках.

«Щось в моєму житті змінилося. Причому повністю. До того я був і дизайнером, і барабанщиком, грав на гітарі й на мікшерному пульті. А тут прямо повна «переплавка». Тут я зовсім інша людина, хоча по суті одна й та ж сама. Запитаєте мене, чи підтримую я рейви? Так, бо культура рейвів — це про протести, якраз те, що ми зараз і робимо. Війна дається дуже важко. Але ми стоятимемо до кінця. Не думати ж щодня лише про війну? Треба ж і відпочивати. До того ж, в нас величезна кількість крутих діджеїв і продюсерів, тож творці мають творити, треба творити, не дивлячись ні на що. Військові теж ходять в клуби. В більшості люди погано на це реагують, але я навпаки тільки за, бо на цих вечірках ми відновлюємо будинки й збираємо кошти на потреби армії».

Від початку створення проєкт СТАСІК для Анастасії Шевченко був можливістю розповісти деякі очевидні речі, про які чомусь ніхто не наважується сказати вголос. Головна ідея не змінилася і тепер, але від початку повномасштабної війни в співачки просто бракує слів, сил і натхнення на те, щоб знову інтегрувати позицію у творчість. З квітня 2022 року СТАСІК знову на фронті. Вона військовий медик на південному напрямку.

«Зараз я живу у своєму світі — світі війни та свідомих людей. Я хочу, щоб у цій країні було добре жити. І роблю для цього все, що можу. Але в мене не вистачає концентрації уваги. Я просто не можу одночасно і бути в центрі ситуації, і осмислювати її. В мене ще є старі тексти, заначка, яка дуже актуальна зараз, просто випустити її не вистачало ні бажання, ні грошей. Я намагаюсь дуже сильно все ж взяти себе в руки заради якихось нових релізів, і може, щось і вийде незабаром. Але поки я дозволяю собі лінитися і плакати. Зараз час проживати життя і відчувати ці емоції. Вже потім буду аналізувати й, може, розповім про цей досвід».

За п’ять років на стримінгах СТАСІК опублікувала лише шість власних робіт. Останній реліз — трек та кліп Герої вмирають вийшов два місяці тому. Це було першою роботою співачки за півтора року.

«Я тут змінився. Перестав відкладати життя на потім і задовольнятися тим, що є. Я подумав про те, а що я залишу після себе? Може музику?» — військовий медик, композитор та музичний журналіст Данило Більдій зрозумів, чого насправді хоче від життя, лише потрапивши на Бахмутський напрямок. Місто, де він народився, зараз під окупацією росіян, тому піти на війну — це не лише захистити рідних, а й повернути втрачене.

«В дитинстві в мене був такий маленький програвач, я міг годинами слухати альбоми і перемотувати ті моменти, що мені подобались. В моїй сім’ї мама любила No Doubt, а батько слухав рок типу Deep Purple. Про кар’єру музиканта взагалі не йшлось. Вся моя музична освіта — це те, чого я навчився сам, після того, як батьки купили мені гітару. Всі ці роки я створював багато музики, але вважав, що вона недостатньо хороша. Я випустив перший трек і готую EP, а ще веду Telegram-канал про музику — бо це та ниточка, яка допомагає мені тримати зв’язок з зовнішнім світом».

Acceptance Speech — це ставлення до обставин і подій, на які люди закривають очі. Це трек про нескореність і про боротьбу, бо навіть якщо навколо все горить, і можливо, дійсно цей світ is full of bullshit (цитата з треку Acceptance Speech — прим. ред.) — здаватися не можна, треба зібратися, прийняти реальність і почати діяти.

Віктор Дренжик — електронний музикант 909 machine та технічний директор клубу Arsenal XXII, нині — командир РСЗВ «Град». Для нього, як і фактично для кожного з героїв цієї статті, рішення піти на війну було імпульсивним, проте чітким: «Мобілізація лише питання часу, а так, можливо, вдасться швидше скінчити цей весь треш».

Писати біти з улюбленою «прямою бочкою» зараз доводиться «на колінках», тож все, що є, пишеться в «довгий ящик». До того ж, на війні важко черпати натхнення, бо кожний день, за словами музиканта, схожий на «день бабака», а це ніяк не наводить на творчий лад.

«В мене зараз якийсь період музичного застою. Але, мабуть, це через те, що мої спроби моніторити інформаційне поле зараз такі ж обмежені, як і можливість писати. Я розумію, що неможливо всім зациклитись лиш на одній війні. Життя не зупинилось і ці його прекрасні аспекти не зникли. Люди так само слухають музику, гуртуються і хочуть танцювати. Я б і сам це робив, не будучи в лавах ЗСУ».

14 жовтня в ARSENAL XXII запланована вечірка, після чого власники планують зачинити клуб.

Колишній CEO компанії, авантюрист, діджей і продюсер Валерій Нейман музикою почав займатися у школі на задніх партах. Спочатку це були поодинокі радіоефіри, музичні електронні підбірки та мрії про рейверські тусовки КаZантип, на той час найвідоміший та наймасштабніший фестиваль Східної Європи, який буквально згорів після російської окупації Криму.

«На 2005 рік я мав приставку Sony, де не було ігор, але була одна програмка, в якій я почав створювати музику. Фуфло, канєшно, але як писав, то думав: "Ого". В мого діда була своя крамниця на Петрівці. На новий рік він приніс мені десь 10 дисків з електронною музикою. Я пам’ятаю, сиджу, світло вимкнене, на вулиці сніг, в кімнаті гірлянди, а я цілу ніч слухаю ті диски. Я загорівся, хотів стати діджеєм, як мій друг, але той послав мене в сраку і довелося вчитися самому».

На музиці в Україні багато не заробиш, це розуміють всі. А ще музиканти не діляться своїми фішками, вони приходять з практикою. Тому кинути роботу в ІТ і зробити великі ставки на творчість для киянина була ще та авантюра, яка принесла перші результати за кілька місяців до початку повномасштабної війни.

«В якийсь момент ти розумієш: ти можеш це все втратити? Ні. Я в Харкові зустрів війну, десь на окраїні. Там жесть була. Я вже тоді думав, що треба йти воювати, але мої чуваки порадили спочатку поволонтерити в госпіталі, щоб побачити і зрозуміти, що мене чекає, і чи вивезу я це морально. Поволонтерив, відправив сім’ю за кордон, а сам 8 березня підписав контракт — мамі подарунок зробив. Зараз я аеророзвідник на Куп’янському напрямку, до цього був в Бахмуті, але починав сапером, практикувався відразу в Ірпені».

Писати музику Raavel продовжує навіть в місцях, де дуже гаряче: «Ноутбук, мінімальна техніка, звукова карта, клавіатура, навушники й десь в якомусь кутку щось поклацати. Ми ж не постійно в окопах». Зараз в музиканта є лише ідеї та збірка демок, які, ймовірно, ми почуємо вже у наступному році. Але тепер це буде не гетто електро та хіп-хоп. Його стиль став темнішим, агресивнішим, місцями депресивним, подекуди надто жорстким, а іноді навпаки, дуже спокійним і мрійливим: «Музика — це прояв моїх емоцій».

Останній реліз — 4-трековий мініальбом «INSECT REPLICANT» був випущений у листопаді 2022 року на лейблі JUICY GANG RECORDS. Нещодавно один з треків, що увійшли в альбом, у свій мікс для Fabric Presents додала німецька діджейка Helena Hauff.

P.S.:

Здавалося б, війна — це історія не про радощі, не про сміх і вже точно не про натхнення. Будемо відверті, це про втрати, про смуток і про страхи. Жити на повну, помічати щось прекрасне, або ж створювати — стало важче, але без цього ніяк.