Інтерв’ю: Phonique

Вже цієї суботи в Kureni пройде вечірка за участі Phonique. Напередодні цієї події Макс Ткаченко поговорив з відомим німецьким продюсером про його вічнозелений хіт Feel What You Want, дружбу з українською зіркою Korolova, майбутній акустичний альбом, любов до Пола Маккартні та… штучний інтелект.

Mixmag: Привіт, Міхаелю. Твої прихильники звикли до того, що під брендом Phonique та твого власного лейбла Zatar виходить хаус-музика: діп-хаус, органік-хаус тощо. Але я знаю, що зараз ти працюєш над акустичним альбомом. Як він вписується у твою музичну еволюцію?

Рhonique: Акустичний альбом — це побічний проєкт. Він дійсно далекий від того, що я зазвичай роблю. Чесно кажучи, я поки не впевнений, чи буде це саме повноцінний альбом. І я ще не можу сказати, коли саме він вийде. Ідея такого релізу з’явилась в мене декілька років тому. На початку своєї кар’єри я співпрацював з Ерлендом Ойе (ред. – голос із пісні Röyksopp — Poor Leno). Ми гастролювали разом, я спродюсував його мікс для DJ Kicks. Натомість Ерленд заспівав у двох треках мого дебютного альбому «Identification». Потім він зосередився на двох власних гуртах — Kings of Convenience і Whitest Boy Alive, тому ми більше не гастролювали разом.

Але п’ять років тому ми знову зустрілись в Чилі. Промоутер, який мене привозив — чудовий друг Ерленда. Він зимує в Чилі (ред. – Ойе з Норвегії) і зупиняється вдома в цього промоутера. Коли я приїхав до Чилі, він спитав мене: «ти не проти, якщо Ерленд доєднається до твого сету і заспіває наживо?» Я розсміявся, бо думав, що цього вже ніколи не станеться. Так ми знову з’єднались на сцені.

Потім я зустрівся з Ерлендом ще раз — в Сантьяго, в будинку, де він зупинився разом зі своїми італійськими партнерами з гурту La Comitiva. Вони імпровізували, а я сидів поряд. Мене вразило те, що вони грали та вирішив записати сесію прямо там із ними. Тоді я подумав, що в моїй дискографії так багато вокальних треків, які не дуже типові для електронної музики, бо це саме пісні — з куплетом і приспівом. То чому б не дати їм розкритись, перетворивши деякі з них на акустичні версії.

Mixmag: Справжній челендж для хаус-продюсера. Тобі хтось допомагав в цьому?

Phonique: Я об’єднався з Клаудіо Донзеллі — мультиінструменталістом із гурту Mighty Oaks. Разом ми записали 7-8 демоверсій, деякі з них вже звучать досить цілісно. Зізнаюсь тобі, що це доволі дорогий проєкт, бо я сплачую роботу Клаудіо погодинно.

Нещодавно виповнилось 20 років з моменту виходу мого першого альбому, тому ми думаємо про те, щоб випустити два перших акустичних треки у вигляді спеціального міксу, який буде присвячений до ювілею цього релізу. Крім того, я зробив нову версію треку Café Monte Carlo, який ми записали для мого першого альбому разом із Dixon. В ті часи ми були добрими друзями та навіть сусідами. Я навчав його робити монтаж, а потім ми разом займались музикою.

Mixmag: Цей трек був у відомій лаунж-компіляції «Sparkling Moments» поряд із Thievery Corporation, Patchworks, Waldeck.

Phonique: Нещодавно я перевіряв баланс свого лейбла Dessous Recordings, де виходив перший альбом і побачив величезний чек від компанії Peloton, яка займається тренажерами та медіа. Гроші надійшли саме за цей наш трек з Dixon.

Читати також: Спітніfy: як workout став золотою жилою EDM

А потім я побачив відео, на якому один відомий діджей з Південної Африки грає мій трек з того ж альбому «Identification», який ми записали разом з Іеном Вітлоу (ред. – Our Time Our Chance або Something Special). Уяви собі, у 2023 році в Південній Африці люди на танцполі співали текст цього треку. Я подумав: «Вау! Ця пісня досі є великим хітом в цій країні». Тому я вирішив зробити нову версію в стилі амапіано, бо оригінал має надзвичайно м'яку африканську, південноафриканську атмосферу. Тому я думаю, що буде краще видати не суто акустичний альбом, а скоріш ювілейний реліз до 20-річчя Identification, який, крім іншого, включати дві нові — акустичні версії старих хітів. І вже згодом я буду намагатись профінансувати завершення інших треків, щоб видати ще й повний акустичний альбом. Такий в мене план.

Mixmag: Якщо продовжити цей екскурс в історію, то не можна не згадати твій головний хіт Feel What You Want. Нещодавно вийшов успішний ремікс на цю пісню, який зробила українська артистка Korolova. Як ви познайомились?

Phonique: Цей трек вийшов у 2010 році та став великим хітом саме в Східній Європі. І ще в Південній Америці. Одне з неофіційних відео на YouTube із цим треком зібрало понад 50 мільйонів переглядів. Ми отримали монетизацію від цього відео, але потім його все одно видалили через порушення авторських прав. Тому зараз, на жаль, ми не можемо побачити цих показників.

Я почав працювати над Feel What You Want ще у 2008 році одразу після виходу мого другого альбому «Good Idea». Початкова версія базувалась на вокалі Крістін B. В 90-х роках вона була хітом суто серед гей-спільноти. Я завжди любив цей трек, але він звучить, як музика з 90-х — в поганому сенсі. Тому я просто хотів зробити якіснішу за саундом версію — суто для себе та власних діджей-сетів. Я зробив новий інструментал і почав шукати вокалістку. Я спробував кілька інших вокалісток перш ніж почав працювати з Rebecca. Її виконання було неперевершеним. Мій студійний інженер витратив два дні тільки на те, щоб налаштувати та відшліфувати звук її вокалу.

Mixmag: Feel What You Want одразу стала хітом?

Phonique: Ні, її популярність зростала поступово, але неухильно. Протягом п’яти років вона просто продовжувала набирати оберти. Багатьом людям цей трек здавався особливим. Потім мені стали надходити запити на ремікс. Багато дійсно великих зірок зробили свої версії Feel What You Want. В якийсь момент зі мною зв’язалась Korolova і запитала, чи може вона зробити ремікс? На той момент я гадки не мав, хто ця дівчина? Треба розуміти, що ми тоді випустили близько 15-20 реміксів на цю пісню і мій лейбл думав, чи потрібно випускати ще один ремікс на цей трек? Але ми вирішили дати шанс Korolova, тож я надіслав їй доріжки вокалу.

Це відбувалось у 2020 році. На той момент Korolova була на підйомі. Вона стала дуже популярною, тому що зробили багато відео на YouTube, які тоді ідеально підходили, як альтернатива вечіркам під час пандемії. Korolova не тільки чудово презентувала себе в цих відеострімах, вона також є досить досвідченою та здібною діджейкою.

Я оцінив її прогрес, а потім ми перетинались наживо на кількох шоу-кейсах і деяких її виступах в Берліні. Минулого року я грав на її Дні Народження в Варшаві. Також ми зустрічались в Сан-Паулу — в нас обох був там тур. Ми разом шукали хороший лейбл, який міг би випустити її ремікс. І поки це тривало, я мав думки про запуск власного нового лейблу.

На щастя, мене підтримали в цьому мої давні партнери по видавництву — Superstition Entertainment Network GmbH. Ми разом вже 21 рік. Вони стоять за Pokerflat, Dessous та іншими лейблами, з якими я пов'язаний. Також вони керують каталогами Trentemøller, Acid Pauli та багатьох інших. Це чудові професіонали. Superstition взялись за роботу з новим лейблом, він отримав назву Zatar. Першим релізом Zatar став ремікс Korolova на Feel What You Want. Так склалась наша історія дружби та співпраці.

Mixmag: Всі ці роки Feel What You Want була синонімом бренду Phonique. Чи не втомився ти від цієї пісні?

Phonique: Звісно, так. Коли я десь граю, люди завжди просять її поставити. Кожного разу, коли приїжджаю у нове місто, де до цього ніколи не грав, я виконую цю пісню — я граю її для людей. В тих клубах, де я можу грати довше, ніж дві години, я намагаюсь зіграти якусь іншу версію Feel What You Want. Також, звичайно, в мене завжди з собою є акапелла, яку я можу накладати поверх інших треків. Але після 14 років це дійсно втомлює. Хоча я можу зрозуміти людей: вони приходять на мій виступ, аби почути цей трек та насолодитися ним. Тому я досі його граю.

Mixmag: Деякі артисти пишуть музику в дорозі, аби уникнути втоми від виконання одних і тих самих треків в програмі. Це допомагає зберігати та живити творчу іскру.

Phonique: Мене дуже надихають подорожі та діджеїнг. Це те, що формує мій стиль. Я також намагаюсь відвідувати клуби, інші вечірки, коли є така можливість. Це теж мене надихає. Саме тому в останні роки мій стиль дещо змінився. Якби я просто лишався в студії, то продовжував би робити те, що й раніше. Але я чую, що відбувається на сцені… Десь на початку пандемії я став відчувати, наче мене загнали в кут. В тих клубах, де я грав — і особливо в Східній Європі — всюди лунав тільки мелодік-хаус і техно. Я казав собі: ОК, я бачу зв'язок між цією музикою і моїм стилем, але мій стиль все одно дуже відрізнявся. Та з часом я зрозумів, що було б дійсно добре додати більше енергії у свої треки, зробити їх більш драйвовими. Гастролі в Східній Європі та Південній Америці допомогли мені дійти до таких змін у звучанні.

Зараз я бачу багато своїх старих колег (особливо в Берліні!), які все ще дуже прив’язані до своїх старих звуків та стилів. Вони втрачають зв'язок з клубною культурою. Тому я дуже задоволений тим, що декілька років тому наважився на зміни. Все склалось добре для мене.

Mixmag: Щодо Південної Америки… Є взагалі дика історія! Ти тусувався в Сан-Паулу з Дерріком Гріном, вокалістом Sepultura. Чи правда, що він просив тебе зробити для нього електро-даб і ска?

Phonique: Той проєкт не спрацював. Іноді це просто трапляється: ти щось пробуєш, маєш якісь ідеї, але виходить зовсім не те, на що ти сподівався. Я розкажу тобі іншу історію… Якось Тімо Маас сказав мені, що познайомився з менеджером Пола Маккартні. Він отримав дозвіл на ремікс пісні Wings — Nineteen Hundred and Eighty-Five (ред. – гурт Пола в епоху після The Beatles) і запропонував зайнятись цим вдвох. Я хотів зробити особливу версію через велику повагу до Пола Маккартні та його музичну спадщину. Ми працювали над цим реміксом дуже довго, але я ніколи не був по-справжньому задоволений тим, що у нас виходить. Інструментал був досить крутим, але це все ще не було гідним релізу. Ба більше, це не було гідним того, аби просто показати нашу версію Полу та його менеджеру. Іноді буває і так. Я не дуже хороший продюсер. Мені потрібен хтось, хто допоміг би мені з такою роботою. І мене є оригінальні ідеї, але іноді мені буває занадто складно донести, як саме це треба реалізувати. А іноді мені просто доводиться здатися. Саме так було і з цим реміксом.

Акустичний альбом — це теж складний проєкт, але він розвивається, там щось виходить. Втім, наразі в мене немає інших божевільних проєктів, подібних до цього. Я вирішив більше зосередитись на музичному бізнесі. Я відкрив власне букінг-агентство на базі нового лейблу. Почав менеджити деяких артистів, бо я з кожним роком стаю все старшим. Коли мені буде 70 років, я, скоріш за все, більше не захочу займатись діджеїнгом. Але я все ще закоханий в музичну індустрію, я маю багато зав’язків, тому мені дуже комфортно залишатися вдома, працювати в офісі та співпрацювати з іншими артистами. Це доволі тісне коло музикантів і я насолоджуюсь роботою з ними.

Mixmag: Схоже на те, як колишній футболіст з часом стає тренером…

Phonique: Влучно сказано! Коли ти закінчуєш грати, то можеш стати менеджером команди. І це хороший шлях. Я задоволений тим, як розвивалась моя кар’єра. Хоча на цьому шляху було зроблено багато помилок, втрачено багато можливостей. Той самий Feel What You Want… коли він перетворився на такий великий трек, ми не знали, як отримати з цього максимальний профіт.

Я знаю багатьох артистів, в яких були успішні треки і завдяки цьому вони сягнули вершин в списках кращих діджеїв. Зі мною такого не було. Я лишаюсь послідовним і граю вже 25 років, але я думаю, що деякі можливості я таки дійсно втратив. Однак, це все будь-як досвід і зараз я вірю, що варто поділитись тим, чого я навчився з іншими артистами. До речі, на моєму лейблі Zatar зараз є одразу декілька артистів з України. Окрім Korolova, в нашому ростері є Helen&Boys, Belkina. Останній реліз для нас зробив Indie Elephant.

Mixmag: В Kureni ви як раз гратимете разом із ним…

Phonique: Так. Kureni — це відкрита локація. Я не часто граю в таких місцях. Я, напевно, відрізняюсь від діджеїв, які люблять великі натовпи, бо не люблю великі фестивалі. Коли я грав на Tomorrowland чи Creamfields для 10 000 людей, то відчував себе трохи розгубленим. Мені більше подобається грати для ста людей, ніж для десяти тисяч. Взагалі, все, що менше за 1000 людей — це чудово для мене! Тоді вже не має значення, відкрита локація чи закрита. Хоча на відкритих локаціях приємніше грати, бо є свіже повітря. Це створює іншу енергетику.

Mixmag: Я все ще думаю над твоїми словами про спадкоємність… Це круто, що ти думаєш настільки наперед: що буде, коли тобі виповниться 70 років і більше? А уявімо, що у майбутньому тобі запропонують створити твою цифрову копію, яка зможе продовжувати грати діджей-сети. Або ШІ, який зможе самостійно створювати нову музику під брендом Phonique на основі чинної дискографії…

Phonique: Я не проти мати цифрову копію. Але я думаю, що в сучасному світі музична спадщина не буде лишатись надовго. Ви вже починаєте забувати про музику 20-річної давнини. Тим паче про клубну музику того часу. На щастя, я займаюсь не тільки клубною музикою. В мене є треки, що мають пісенну структуру і тому, можливо, ця спадщина протримається трохи довше.

Ось тобі приклад! Мій старий добрий друг Steve Bug… В нього є трек Loverboy, який вийшов у 2000 році. Тоді це був дуже популярний трек, який тримався в топі протягом багатьох років. Цей трек розпочав хайп навколо мінімалу, але я думав, що ніхто з тих, хто зараз ходить в клуби, вже взагалі не знає про цей трек та його існування. Це просто показує, як блискучий трек може взагалі зникнути з радарів всього за 20 років. Тому я не думаю, що моя спадщина протримається аж надто довго. Тому, хай йому грець! ШІ може продовжити мою справу.

Mixmag: Поїхати до України під час війни — це було складним рішенням для тебе?

Phonique: Востаннє я грав в Україні напередодні вторгнення росії у 2022 році. Багато інших діджеїв вже тоді скасували свої виступи, бо чули рекомендації, що зараз їхати в Україну дуже небезпечно. Але я тоді грав в Одесі, потім в Києві.. В неділю я полетів додому, а в четвер наступного тижня росія почала повномасштабну війну.

Напередодні я чомусь взагалі не боявся. Я говорив зі своєю подругою Belkina і тоді ще ніхто не вірив, що це дійсно станеться. Але це сталось. В мене багато хороших стосунків з людьми з України. Артур з Artbat разом з Олексієм Смушковим раніше часто мене привозив. Вони запрошували мене на вечірки в Bora Bora Beach Club та інші місця.

Я дуже чекаю на приїзд в Україну. Попри ускладнений трансфер це все одно краще, ніж грати в Бразилії після трансатлантичного перельоту, коли в тебе джетлаг (ред. – посміхається).