Гра в монополію: історія про те, як рейв-анархісти The KLF переграли рекорд-індустрію

Це не жарт, бо такий гурт дійсно існує. Втім, навіть Chat GPT може зламатись за спроби осягнути його заплутану, але дуже цікаву історію. Бо знати і любити — це різні речі.

Завдяки романам Ірвіна Велша в кожного з нас мало скластись враження, що перші британські рейвери були «втраченим поколінням»: торчками, бандитами, заводськими трудягами, футбольними фанатами чи складними підлітками без догляду. Більшість — так, але були й виключення. Рейв надихав в тому числі богему, митців та навіть філософів.

Наприклад, жив собі у Лондоні художник на ім’я Джиммі Коті. У віці 17 років він намалював постер за мотивами «Володаря перснів».

Постер виглядав вражаюче. Талант автора був очевидним. Тож прямо на подвір’я дому до юного Джиммі сів гелікоптер, а з нього вийшов агент впливової арт-студії Athena. Він дав юнакові 500 фунтів та пообіцяв 12% від роялті, що для Коті були захмарними грошима. Агент не прогадав. Постер став культовим серед толкієністів. В тій самій техніці Джиммі намалював ще декілька робіт, присвячених роману «Гобіт», Стоунхенджу, Гластонбері. Всі ці малюнки з часом набули цінності художнього спадку.

Джиммі міг зробити вдалу кар’єру художника, але більше тяжів до музики. Він доволі непогано грав на гітарі та крутився в лондонській тусовці, шукаючи нагоди потрапити в класний гурт. Разом із дружиною Крес Коті мав власний проект Angels 1-5. Якось вони навіть потрапили до шоу Джона Піла. Слово «якось» тут ключове. Бо за п’ять років практики музична кар’єра не рухалась в гору. Але раптом Джиммі отримав запрошення в справжній «супер-бенд».

Новий гурт з претензійною назвою Brilliant в якості продюсера збирав Мартін Гловер на прізвисько «юнак». Його знали як басиста тоді вже дуже відомих пост-панків Killing Joke. «Юнак» пішов з гурту, бо інші учасники почали всерйоз цікавитись окультизмом, а його це лякало. Маючи зв’язки в індустрії, він швидко зібрав нову цікаву банду. Клавішником став Бен Воткінс, який потім заснував етно-транс проект Juno Reactor. Бас та барабани — чуваки з досвідом сесійників в The Cure та Pink Floyd. Гітаристом неочікувано взяли «зеленого» Джиммі Коті.

«Юнак» вибив контракт у Warner та залучив в якості продюсерів тріо Stock Aitken Waterman. На дворі був 1982 рік. І лишалось ще три роки до того, як тріо почне розривати чарти хітами Dead or Alive, Ріка Естлі, Кайлі та Bananarama. В ті часи вони тільки шукали власний рецепт хіта та діяли за принципом «кради як художник». «Юнак» згадував, як Піт Вотерман повертався із Нью-Йорку зі стопкою наймодніших 12-дюймових синглів. Кидав їх по одному на стіл та казав: ось тут наш й**аний бас, на цьому вінілі — грув, а ось тут (здається, то була Сінді Лаупер) — мелодія.

Цей підхід справив враження на Коті. Brilliant проіснували недовго, пішли «в мінус» і розірвали контракт із Warner. Але Коті встиг потоваришувати з A&R-менеджером Warner Біллом Драмондом. Він був старшим за Джиммі на 4 роки та жадав нових викликів. Поки Brilliant судились з Warner та намагались реанімувати проєкт разом із новими наставниками з Interscope, Драммонд та Коті рушили подалі від всієї цієї мейджорної метушні. Один звільнився з посади, інший — з гурту, та разом вони почали думати над спільним проєктом.

Джерелом їх натхнення стала сатирична постмодерністська трилогія під назвою «The Illuminatus!» філософа-анархіста Роберта Вілсона, який є найвідомішим дослідником теорій змов. Цей роман мав великий вплив на тільки-но зростаючу електронну сцену не менше, ніж Керолл на психоделічний рок чи Баллард на синт-поп.

Білл та Джиммі назвали власний проект The Justified Ancients of Mu Mu (скорочено The JAMs) на честь таємної організації, яка за сюжетом проникає всередину спільноти ілюмінатів, що прагнуть панувати світом. The JAMs мають зруйнувати плани гегемонів зсередини, слідуючи канонам пародійної релігії діскордіанства, яка, на відміну від інших релігій, підпорядкована не гармонії, а хаосу.

Біллові, що провів багато років в структурі Warner, сподобалась ця аналогія. Якщо мейджори — це ілюмінати, то саме вони з Джиммі тепер мають підірвати цю систему зсередини. Але як саме? Посягнувши на святішу цінність великих лейблів — авторське право.

The JAMs озброїлись дешевим семплером та драм-машиною і почали нахабно шматувати хіти, читаючи під них сатирично-філософський реп. Коли справа дійшла до випуску першого синглу, дует замислився: кого б такого зрізати на семпли, щоб боси лейблів одразу впали на сраку? Звісно, The Beatles. Так з’явився перший хіт The JAMs — All You Need Is Love (1991).

Рівень нахабності та сарказму зашкалював! The JAMs цілили в самий нерв британського суспільства, що тоді впало у масову істерію від численних новин про епідемію СНІДу. Поєднання страху смерті та сексуального задоволення живило буйну фантазію дуету. Глузуючи з цього, вони додали рядки «Touch Me, touch me, I wanna feel your body» з диско-пісні Саманти Фокс, що була хітом у гей-клубах. А зверху наклали ще й старовинну дитячу пісню «Ring a Ring o' Roses», що має моторошні відсилки до епідемії бубонної чуми.

На підтримку «синглу» The JAMs влаштували партизанське промо: заклеювали білборди рядками пісні, робили містом численні графіті. Коротше, бавились, як хотіли. Все одно від треку шарахались всі дистриб’ютори, тож видали її на «білому яблуці» (прим. — вініл без обкладинки та назви).

Але, як це часто буває: чим менше ти хочеш слави, тим скоріше вона до тебе приходить. Пісня злетіла та навела шуму в ЗМІ. «Система» змусила The JAMs йти на компроміс. Трек перевидали вже з очищеними правами, що дозволило дуетові отримати кошти на запис дебютного альбому. Здавалось би: чергових «революціонерів» придушено і «системі» нема про що хвилюватись. Але разова поступка була частиною хитрого плану The JAMs. Вони готували новий, ще потужніший удар.

Дебютний альбом з промовистою назвою «1987 (What the Fuck is Going On?)» був наче валіза, що от-от лусне від кількості набитих в неї цитат, відсилок і вкрадених фрагментів чужих пісень. Дует нарізав все що хотів: Led Zeppelin, Sex Pistols, Дейва Брубека та ABBA. Втім, тільки останні вирішили подати позик до суду. ABBA та їх юристи навіть не здогадувались, що таким чином долучились до «вистави». Суд, звісно, визнав плагіат та змусив The JAMs знищити всі фізичні носії альбому, які вони у себе мали.

Що ж… ок! Дует взяв з собою увесь тираж платівок та полетів до Швеції, захопивши з собою оператора для зйомок документального фільму. О третій ночі вони прибули до студії ABBA, але та вже була зачинена. До речі, саме цьому фактові присвячено сингл «3 a.m. Eternal», який дует видав пізніше, змінивши назву на The KLF (так-так, The JAMs — це вони і є). Але повернемось до Швеції.

Під зачиненою студією ABBA стояла біловолоса проститутка. «О, це мабуть Агнеса із ABBA. Певно, поповнює бюджет гурту всіма можливими способами», — вирішили британські гості та подарували дівчині платинову копію (бутафорську, звісно) власного альбому. Після цього вони виїхали в поле десь під Стокгольмом і розвели багаття, куди й кинули пакунки з вінілом. Здійнявся їдкий, чорний дим, на який приїхав місцевий фермер. Він почав стріляти по хуліганах з дробовика та розбив The JAMs машину. Тікали лісом, блукали до ранку і додому повертались паромом, втопивши в морі залишки тиражу.

Наостанок The JAMs видали альбом «Who Killed The JAMs» з відсилкою до ABBA та перетворились на The KLF. Анархія на цьому не скінчилась. Вона тільки вийшла на новий рівень. Різниця полягала лише в тому, що тепер дует не тільки семплував, але й писав власну музику, надихаючись вже не хіп-хопом, а рейвом. Клубні ритми вони поєднували з поп-роком та назвали цей сімбіоз stadium house. The KLF на своєму прикладі стьобали жадобу артистів, тож накладали поверх пісень шум натовпу. «Слухач має розуміти, що зараз грає трек ну дуже успішного гурту».

На фоні перших зірок рейву The KLF в 1991-92 роках виглядали запеклими бійцями андеграунду. Іноді їх запрошували на рейви в якості неочікуваних хедлайнерів. На одній з таких вечірок Джиммі і Білл жбурляли зі сцени банкноти, на кожній з яких було написано «ми любимо вас, дітки!». Здається, вони розкидали в натовп біля тисячі фунтів. Та це була лише репетиція. Кульмінацією кар’єри The KLF став перформанс-акт 1994 року, коли вони спалили 1 мільйон фунтів і зняли це дійство на камеру.

Дуже резонансна, але не найбільш шокуюча витівка The KLF. Чим більшої популярності сягала їх музика, тим екстремальніше The KLF поводились як на сцені, так і поза нею. В 1991 році вони продали найбільше синглів у світі і тепер вже великі продюсери самі просили The KLF вирізати якийсь семпл з пісні їх підопічного. Та це тільки смішило дует.

За вже згадану «3 a.m. Eternal» вони отримали премію BRIT Awards в номінації «Сингл року». І хай би так. Але організатори додумались дати The KLF виступити на самій церемонії. Дует зіграв пісню в настільки жорсткій хардкор-панк версії, що люди буквально тікали із залу. На вулиці їх чекав ще один «подарунок» — мертва вівця з надписом кров’ю: «я вмерла для вас — смачного!».

Здається, в той момент The KLF були максимально задоволені, бо їх діскордіанський концепт втілився у реальність. Забравшись на вершину музичної індустрії, вони вчинили хаос та підірвали систему «ілюмінатів» зсередини. А наостанок встромили статуетку BRIT Awards у землю на території Стоунхенджу. Багато років потому її знайшли там журналісти Q (прим. — популярне британське музичне видання).

Цікаво, що днями власну символічну сюжетну арку отримали не тільки The KLF, а й нібито «вбитий» гуртом ABBA проект The JAMs. Виявилось, що мастер-копія сумнозвісного альбому «1987 (What the Fuck is Going On?)» таки вціліла. І зараз вона потрапила до колекції Британської Бібліотеки, де з 30 серпня стане доступною для прослуховування всім абітурієнтам в якості «еталону перших років британської рейв-культури». Так ляпас ABBA як втіленню мейджорної системи сам по собі став реліквією.

Але учасників The KLF це, схоже, не так вже і цікавить. Тим часом вони видають архівне DVD з записом якогось дуже дивного заходу на честь Дня Літнього Сонцестояння, який вони влаштували ще в 1991 році на Острові Юра в Шотландії. Окремо Білл проводить щорічний No Music Day на честь всесвітнього знецінення музики та модерує два власних сайти: MyDeath.net, де можна спланувати власні похорони, та youwhores.com, де кожен рекламує свої послуги за встановленою ціною. Білл також пише цікаві мемуари про сольні арт-проєкти пост-KLF ери. Один з них присвячено історії гостьової книги в Церкві Святого Петра, де на прихожан чекало питання: «Is God A Cunt?».

Джиммі ж майструє стільці в майстерні дружини, досі веде справи власного ембіент-проекту The Orb та має успішну кар’єру в сфері модерн-арту. Куратори високо оцінюють його проекти Smiley Riot Shields з поліцейськими щитами, розмальованими в жовті рейв-смайлики, та «Бунт в банці з під джему» з діорамами сутичок поліції та протестуючих, поміщеними в перевернуті скляні банки.

Їм все ще весело… Система досі потребує натхненного хаосу.