Прем’єра: Justice – Hyperdrama

«Диско, фанк та електроніка завжди були основними елементами музики, яку ми робимо як Justice. У Hyperdrama ми змушуємо їх співіснувати, але не в мирний спосіб. Нам подобається ідея змусити ці жанри трохи поборотися за увагу».

Hyperdrama дійсно вагається між наміром підкорити поп-чарти та бажанням дуету знову відчути бунтарський дух юності. Замість класичної драматургії «вступ-бенгери-бенгери-спокійні філери» четвертий альбом Justice одразу пропонує американській горки. Не дарма кращий Диснейленд саме в Парижі.

Працює це десь так. Спочатку йде хіт-сингл Neverender з Tame Impala. Грув тримає добре знайома фанкі-гітара, наче підрізана з Get Down Saturday Night Олівера Чітема. З ребра цієї пісні колись виріс весь french touch: від Room 5 до Cassius. Кевін Паркер співає свої математично виважені поп-хуки – завжди стерильні, емоційно пусті та передбачувані. Психоделіки тут, як з кози молока, але для вітрини стрімінгів – те, що треба. Тому не сумнівайтесь, вже сьогодні ж ця пісня очолить всі можливі плейлисти для пелотону, велотреку та вейкборду із пальмами LA на артворку. Фітоняши слухали б і далі, та раптом починається інтенсивне кардіо: анархічний рейв Generator.

Читати також: Спітніfy: як workout став золотою жилою EDM

Таку лють Justice востаннє випускали назовні ще за часів однойменного дебюту. Варто лише згадати бенгер Stress із забороненим відео Романа Гавраса, дещо романтизуючим його улюблене вуличне безладдя. До старого рецепту Justice додали трохи пекельного борошна: голландський хардкор, The Prodigy… зловісні ями, рейв-піано, вітч-хаус, реверс і гострі томи. Тільки-но щасливі міленіали здійнялись на слем, тільки-но скинули спазмуючі посмішки для zoom-call’у, тільки-но розслабили нижню щелепу для зручного хедбенгингу… курва-мати! Нейлоновий бас і нестерпно красивий єврокрайм (музика в дусі старих, переважно італійських кримінальних серіалів — прим. ред.).

Заведений (вперше з 2007 року) фанат злісно тисне на плеєрі далі. Дайте ще-ще – хоча б трошки старого доброго ультра-насильства. Але ні, Justice різко збавляють темп і пропонують омаж на Smalltown Boy (що це їх потянуло на Британію?). RIMON – зірочка з ефірів COLORS – ніжно співає, Гаспар акомпанує chromeo-вським ф’юче-фанком.

Ага, тобто добро-зло йдуть через одну! Ну добре, значить наступна… Та треба уважніше дивитись в кредитси, бо тут знову Tame Impala: ще більш стерильний, догідливий та передбачуваний. Justice навіть немає, що додати (вони ж не Zhu) – виходить якась шумна, позбавлена груву мазня. В принципі, на цьому місці можна було б вимикати, але… так-так-так! Ну-ну.. перші нотки Dear Alan лоскочуть скучену душу старого н’ю-рейвера.

Настрій знову йде вверх. Міленіал, щасливий, в слоу-мо, тримається за поручень червоної кабінки на фоні чистого блакитного неба. Justice набирають темп… і пішла софт-рокова гітарка в дусі Flying Pop’s та Breakbot. Когось розмазало, хтось в сльози, хтось кінчив. І тоді вже INCOGNITO! Юний Бейл маше сокирою, блідий Нортон сує пістолет собі в рота, а Хіт Леджер щасливо посміхається, підставляючи обличчя вітру крізь вікно жовтого таксі. Пубертатна енергія в покоління нульових знов підступає до низу живота. Сучі діти! Вони такі сіли на шпагат і встали з нього без рук.

І от вже з цього моменту (Mannequin Love) в хороводі кружать всі: втомлені 40-річні, які досі думають, що краще життя от-от настане; сдвг-шні юнаки, які клацають новинки п’ятниці по 5 секунд, фітоняши, тім-білдери, вегани, загартовані софт-роком дідусі та матусі на пелотоні. Тут вже оргазм в усіх. Тому далі перекур… грає саксофон з нуарного детективу про вбивство проститутки, яка мріяла підкорити Голлівуд, та млявого слідчого, що змочує в бокалі віскі старі травми.

Якщо ж ви дослухали до цього моменту, то лише тут (а не в лоба! ага, ви знаєте про кого йдеться) французький дует демонструє музичне ДНК власної нації. Це Explorer зі спокен-ворд Коннана Мокасіна. Ось в кого справжній психодел! Під патетичний спейс-синт він-то виглядає, як Клаус Номі із темряви, то шепоче вульгарності на вухо, як Серж Генсбур, то вкрадливо муркоче.

В принципі, на цьому можна було б завершувати. Але Justice розуміють, що після такої серії катарсисів публіка буде слухати все, тому в хід йде пост-коїтальний карпентер-кор, «Прінс на мінімалках» (Saturine із Miguel) та The End із вокалом Thundercat (все-таки на басу він грає краще).

Як сказав Томас Сміт з NME: «Hyperdrama – це справжній блокбастер: кричущий, надмірно яскравий та видовищний». Любите блокбастери? Замовляйте новий альбом Justice на платівці в магазині Vinyla.