Джеймс Форд — найкращий саунд-продюсер світу прямо зараз

Dangermouse, Рік Рубін, Пол Епворт, Майк Дін, Джек Антонофф, Марк Ронсон… Приблизно такий список імен спадає на думку, коли йдеться про найкращих саунд-продюсерів XXI сторіччя. До цього пантеону додався ще один фахівець — екс-учасник Simian Mobile Disco Джеймс Форд. Вищеназвані майстри вже давно припарковали свої Ferrari біля підніжжя музичного Олімпу, але цей Форд наразі готовий їх обігнати.

Днями вийшла нова платівка, над якою працював Джеймс — 15-й альбом легендарних Pet Shop Boys під назвою «Nonetheless». Здавалось би: оце так level up для колишнього рейв-хулігана! Та справа в тому, що для Форда це просто ще один топ-артист в його резюме лише за останні декілька років. Сьогодні із 45-річним англійцем хочуть працювати абсолютно всі: поп-зірки та інді-рокери, інтелектуали та бешкетники, поважні ветерани та зухвалі фрешмени.

Вишуканість, почуття міри, творча сміливість, емпатія та вражаюча музична ерудиція визначають особливий підхід продюсера. Нижче 10 альбомів з його послужного списку, які є найкращою відповіддю на питання: як Джеймс Форд став найбільш затребуваним саунд-продюсером світу?

В інтерв’ю The Quietus Форд зізнався, що працює над музикою виключно у себе вдома в Іст-Енді (прим.ред. — район Лондона). На першому поверсі дружина із 5-річним сином зайняті власними справами. На другому — Джеймс шукає потрібні тембри синтезаторів, доки Кріс та Ніл з Pet Shop Boys сплять в нього на дивані. Здається, це гарний приклад абсолютної довіри до саунд-продюсера, коли втомлені концертами та перельотами артисти можуть просто заснути під час студійної сесії. Тим паче, що Форду є чим зайнятись наодинці. В його комп’ютері терабайти аудіо-файлів. Пишне поп-диско Pet Shop Boys потребує залучення великої кількості сесійних музикантів — струнні, скрипки, тромбони… Цього разу в записі альбому прийняли участь понад 50 людей. Але часи It’s a Sin давно минули, сучасна музика стала більш стриманою. Тож Форд мав зберегти стиль дуету, підкреслити розкіш їх аранжування, але зробити пісні мінімалістичними, а саунд кришталево чистим. Форд впорався із цим завданням, та ще й додав трошки хуліганства. Він змусив Ніла Теннанта чи не вперше в житті читати реп, поєднавши романтичний софісті-поп із вайбом Grandmaster Flash.

Альбом «Myths of the Near Future» — це кульмінація н’ю-рейв-спалаху. Хітовий, еклектичний, різкий — цей запис поєднав рок, рейв, поп та панк в найбільш цікавий спосіб. Форд — учасник тоді вже відомого дуету Simian Mobile Disco — вразив хлопців своєю універсальністю. Він з легкістю лишав мікшерний пульт та брав до рук різні інструменти: гітара, бас… Джеймс записав барабани майже до всіх пісень і вмовив Klaxons додати до альбому кавер на беггі-хіт 90-х Grace — Not Over Yet. Хоча на цю пісню лейбл не робив ставку, як на сингл, але саме Not Over Yet в версії Klaxons стала згодом великим клубним хітом.

Це був перший альбом Depeche Mode після шокуючої смерті Енді Флетчера, тож перед Фордом стояла складна, делікатна задача — взяти на себе левову частку справ людини, яка пройшла із Гааном та Гором весь шлях Depeche Mode від самого початку. І зробити це в той момент, коли всі довкола тільки-но намагались осягнути раптову втрату. В якийсь момент Гор навіть хотів відмінити запис. Він казав: «Флетч помер лише шість тижнів тому — чи не краще буде все відкласти?». На додаток за вікном настав наче кінець світу — Британію охопила пандемія COVID-19. Форд мав тонко відчути настрій Depeche Mode, не питати зайвого та бути готовим до емоційних гойдалок. Це був дуже ризикований проєкт, але врешті все пройшло спокійно і гладко. За короткий час було записано біля 20 пісень, з яких в фінальний треклист обрали половину. «Ми з Девідом, Мартіном та Деніелом Міллером сіли вчотирьох та проголосували на листочках за улюблені треки. Решту прибрали, і вони просто сказали: ок, хай так і буде. Неймовірно!», — згадує Форд. Він ретельно поставився до збереження канонічного звучання Depeche Mode та допоміг гуртові перетворити їх смуток та роздуми про смерть на вдалий творчий імпульс. Завдяки цьому «Memento Mori» став нагадувати ранні недооціненні альбоми Depeche Mode, сповнені драматизму, меланхолії та готичного містицизму.

Дивно, але це має бути тільки перший сольний альбом Бет Гіббонс. Він вийде 17 травня і вже зараз очолює попередні рейтинги найкращих альбомів 2024 року. До цього фронтвумен Portishead мала лише спільний альбом з Rustin Man, але це було 22 роки тому. І аж 16 років тому вийшов останній на сьогодні альбом Portishead — «Third», тож Бет не було на сцені дуже довго. Свій хвилюючий камбек вона довірила саме Форду. Для продюсера, що звик до швидких ритмів рейву та техно, робота з Бет стала своєрідним викликом. Головна зірка тріп-хопу 90-х в сольному плаванні надає перевагу жанру slowcore, який бере свій початок від медитативних пізніх альбомів гурту Talk Talk. Власне, Rustin Man — це псевдонім Пола Вебба з Talk Talk. А над новою платівкою разом з Фордом працював Лі Харріс — ще один учасник славетного гурту. В такій компанії Джеймс мав приборкати власну експресію, еклектизм та хуліганство і зробити все навпаки, приділяючи особливу увагу атмосфері зваженої меланхолії, в якій чарівний голос Гіббонс знову торкатиме слухачів до глибини душі. Пілотний альбомний сингл Floating on a Moment підказує, що Форд впорався і з цим завданням.

Читати також: Фронтвумен Portishead Бет Гіббонс закінчила роботу над дебютним альбомом

В сучасній індустрії, де кожна зірка невпинно шукає свіжі ідеї та інновації, артисти мають звичку повертатись до Форда знову і знову. Це рідке явище. Джеймс двічі працював з Depeche Mode, Florence and the Machine, Gorillaz. Тричі із Foals, шість разів з Arctic Monkeys… Джессі Вейр записала з Фордом свій другий альбом «Tough Love». Вийшло непогано, але успіху дебютного LP із синглом Wildest Moments повторити не вийшло. Тому наступний альбом «Glasshouse» став для Вейр моментом дуже активного пошуку — в записі прийняли участь півтора десятка різних продюсерів. Але теж не те! Маючи з ким порівняти, Джессі вирішила повернутись саме до Форда. З другої спроби вони видали мега-хіт! «What’s Your Pleasure» перетворив співачку на справжню диско-діву, лишивши позаду епоху сумного соула. Альбом до верху набито хітами на будь-який смак. Тут вже Форд дав волю своїй любові до музичних алюзій. На «What’s Your Pleasure» чутно вплив New Order, Bronski Beat, італо-диско, чікаго-хаусу, але всі ці «пасхалки» не розмивають образ Джессі Вейр, а тільки пасують їй — наче гарно підібране до обличчя намисто.

Після того, як н’ю-рейв відшумів, Simian Mobile Disco переключились на хаус/тек-хаус для великих дискотек Ібіци. Від того дует швидко втратив свою початкову оригіналість, але знайшов нову аудиторію і суттєво розширив гастрольну географію. Врешті, навіть тек-хаус з під рук Форда був цікавим та мав певну атмосферу — дещо параноїдальну та знервовану. Саме в цей період кар’єри Simian Mobile Disco завітали до Києва та виступили на Brave! Factory Festival. Тоді ж вони познайомились з впливовою постаттю цієї сцени — босом Crosstown Rebels Даміаном Лазарусом. Той відчував запит на мелодії з Азії на хаус-сцені, але жадав більш радикальних творчих рішень, ніж інші денс-продюсери, які обходились семплами орієнтальної музики. Лазарус залучив цілий чоловічий хор під назвою The Ancient Moons, що мав в своєму репертуарі величезну кількість народних та авторських пісень MENA-регіону. Задача Форда полягала в тому, аби зробити максимально грубий стик східної автентики та модерну, живих голосів та клубного біту. І це дало свій ефект. Альбом Лазаруса вразив слухачів далеко поза межами танцполів і оминув штампу «сувенірної, туристичної» world-музики. В різних країнах таким епітетами називають власні аналоги шароварщини.

Існує цеховий жарт: «Елбарну кошторис слід називати тільки в кінці». Хто б не йшов в підрядники проектів Деймона, всі розуміють — якщо цей хлопець в ударі, то його творчу думку неможливо спинити. До того ж ідеолог Gorillaz має великий талант до комунікацій. Його в рівній мірі поважають брутальні репери, бліді юнаки з консерваторій, африканські етно-музиканти, хіпстери та рок-легенди. А він залюбки залучає всіх своїх музичних друзів до студійних сесій. Та якби ж діло обходилось лише дуетами та фітами. Наприклад на альбом «Plastic Beach» (2010) Деймон покликав симфонічний оркестр, брас-бенд, народний оркестр з Сирії і декількох диригентів. Дзвінки від Елбарна Форд сприймає з нервовою посмішкою, але розуміє — знову буде щось неймовірне! В роботі над цим — сьомим альбомом віртуального гурту — Деймон і Джеймс надихались музикою Африки. Та як ніколи розгулялись, складаючи список запрошених вокалістів: Елтон Джон, Beck, Роберт Сміт із The Cure, репер Slowthai. Форд став ще й автором деяких пісень з альбому. Серед них геніальна балада The Lost Chord.

Минулого року Джеймс працював ще й над дев’ятим альбомом Blur — першим релізом гурту після довгої паузи. Альбом створювався на фоні пліток про остаточний розпуск Blur через велику зайнятість Елбарна іншими проєктами. Вдосталь було і зауважень критиків про те, що кращі часи брит-попу вже позаду. Пошук саунду для альбому нагадував рух мінним полем. Зробити щось в дусі «Parklife» — буде самоповтор та загравання з ностальгічними почуттями давніх фанатів. Піти в бік «Think Tank» — скажуть, що знов експерименти, які не мають нічого спільного зі «справжніми Blur». На диво, Форду вдалось знайти баланс. В роботі із ним Blur постали щирими, емоційними, розкутими та веселими — тими самим юними вундеркіндами з вулиць, які самі не розуміли, з якою легкістю їм даються видатні пісні. Альбом отримав дуже високі оцінки критиків. Під час роботи до Форда окремо звернувся гітарист Blur Грехем Коксон…

Він як раз планував запуск власного проєкту The WAEVE та шукав саунд-продюсера для альбому. Для Форда така пропозиція стала полегшенням. В роботі над піснями Blur вони з Елбарном мали спільний досвід записів із Gorillaz, але це заважало мати рівні відносини з усіма учасниками. «Наче жарти в компанії, які розуміють тільки двоє». Ідея попрацювати окремо з Коксоном добре балансувала відносини всередині Blur. Тим паче, той мав цікавий задум — записати нарочито англійський альбом зі впливом прогресів-року, психоделік-фанку та звабливим жіночим вокалом. Та ще крутіше звучала ідея про те, що на цьому альбомі гітарист Blur взагалі не торкнеться гітари, але натомість гратиме на саксофоні, за яким має вищу музичну освіту. Тоді і Форд вирішив працювати нетипово. Він прийшов в проєкт, коли альбом було майже повністю записано з карт-бланшем на будь-які зміни. Коксон чекав, що Джеймс додасть електроніки до їх акустичного буйства, бо вони записали велику кількість живих інструментів. «Грали на всьому, що потрапляло під руку». А під руку в студії Грехема міг потрапити, наприклад, 6-струний бас, що колись належав Ларрі Грему із Sly & The Family Stone. Та Форд зробив інакше: навіть там, де мали б бути синтезаторні пасажі, він додав в мікс струнну «пачку» або награвав партії флейти. Від того The WAEVE звучить, як загублений альбом з 70х — десь поміж Van der Graaf Generator та Gong. Публіка альбом поки не розслухала, але критики одностайно дали високі оцінки (більше 80% схвальних оглядів на Metacritic).

Із Foals Джеймсу довелось вирішувати ще одну розповсюджену і складну проблему для багатьох артистів — ламати стереотип «ідеального гурту другого ешелону». Foals прекрасно грають наживо. Янніс з його грецьким колоритом — взірцевий рок-ідол та heartbreaker. Чи не кожна пісня гурту має чіпкі хуки, виразні гітарні рифи та вдало балансує поміж інді-роком і танцювальною електронікою. Але після яскравої декади денс-панку, н’ю-рейву та денс-року Foals були не в змозі запропонувати слухачеві щось дійсно нове. Їм просто не пощастило з’явитись трохи раніше. Тому кожен наступний реліз гурту критики зустрічали словами класика: «це ж вже було». Форд прийшов в той момент, коли Foals мали сили та запал на ще один рішучий крок. Він не став нічого міняти, а запропонував лише довести їх енергію, бажання, амбіції до максимуму. Так з’явився «What Went Down» — альбом настільки яскравий та зухвалий, що його просто неможливо було не помічати. Саме з цього моменту почалось перетворення Foals на гурт першого ешелону.

Після численних платинових записів, які зробили Arctic Monkeys улюбленим гуртом віпстерів, кавових бариста, футбольних фанатів, студентів, пабстерів та репортерів, Форд допоміг фронтмену Arctic Monkeys Алексу Тернеру наважитись на кардинальну зміну іміджу та стилю звучання. Разом вони пройшли довгий шлях. Джеймс продюсував майже всі пісні Arctic Monkeys, окрім їх сенсаційного дебютного альбому, тож цей ризик ділили навпіл. Думки про «дещо експериментальне» з’явились ще в 17 році під час спільної роботи над дебютом подружки Тернера — Александри Савйор «Belladonna of Sadness», яка зі своїм харизматичним вокалом в дусі Франсуази Арді мала б стати новою зіркою Columbia.

Форд помітив, яким творчо розкутим є Алекс, коли на нього не тисне «золотий» бек-каталог власного панк-гурту. І розумів, що Тернер близький до творчої кризи. Так воно і сталось. Тернер сидів в будинку в Лос-Анджелесі, дивився багато кіно, міркував про дитинство і розумів, що швидко виростає з підліткових штанців власних старих пісень. Потрібен був повністю новий творчий підхід, і Джеймс створив для цього умови. Відтепер пісні вигадувались не тільки під гітару, а й під акомпанемент піано. А в студійну роботу Форд впровадив методику Філа Спектора, відому як «стіна звуку», завдяки чому Алекс як фронтмен відчував менше тиску на себе та розумів, що інші музиканти лишаються поряд і завжди готові заповнити звуковий простір, створюючи спільний тиск та спільне враження на слухача. Крім того, Форд ще й допоміг знайти правильний шлях до органічного дорослішання і перевтілення Тернера, що є дуже складною задачею для артистів, які стали мегазірками в юному віці. Разом вони записали концептуальний gentle-поп альбом рівня Ніка Кейва, Father John Misty та Джарвіса Кокера.