Артист місяця: Богдан Заєць

Діджей, продюсер, лайв-перформер, власник київської Kultura Zvuku, куратор та викладач в Module Exchange, а віднедавна ще й label owner — Богдан Заєць має купу різних амплуа. Цей харизматичний та енергійний хлопець переїхав з Харкова до Києва лише в 2022 році, але вже встиг стати одним з найпомітніших героїв столичної електронної сцени. Про тривалий шлях в музиці, амбітні творчі плани та власне бачення індустрії Богдан розказав у великому ексклюзивному інтерв’ю для Mixmag Україна.

Mixmag: Раніше музичні журналісти іноді читерили, готуючись до розмови суто по wiki чи RA-профілю артиста. Зараз трапляються інтерв’ю, по яких видно — автор встиг прочитати тільки біо в Instagram. Навіть за умови, що популярність текстових інтерв’ю невпинно падає, настільки знижувати стандарти якості не можна. Однак я спіймав себе на думці, що у випадку з тобою опис в біо — це дійсно найкращий спосіб почати розмову. Бо ти є дотичним одночасно до декількох відомих брендів на електронній сцені. Kultura Zvuku, Module Exchange, Gasoline Radio — тільки про них можна говорити годину. А тепер в цьому переліку з’явився ще й музичний лейбл, який ти запустив цього року. Він має назву Woohaa! Як це, до речі, правильно вимовляється?

Богдан: Вуха. «Заєць запустив лейбл Вуха». Це логічно, мені здається.

Mixmag: Прикольно! Лейбл — складна справа. Як ти на це наважився?

Богдан: Саме питання «чи не відкрити мені власний лейбл?» виникло давно. Коли я ще працював на Gasoline Radio, до нас кожен день приходили діджеї, продюсери; ми багато спілкувались на цю тему і я чув від них дуже різні думки. Хтось казав: «Чувак, та просто заливай все на Soundcloud, бо немає жодної різниці». Інший: «Відправляй демо на лейбли — це спрацює!». Хтось третій: «Не дуже класно, коли в тебе купа релізів на різних лейблах, але ти при цьому так і залишишся ноунеймом».

Mixmag: А таке дійсно може бути.

Богдан: Так! Разом з тим, на Gasoline приходило багато молодих артистів, які вже в мене постійно питали: «От в мене є музичка, де б її видати?». І так я почав схилятись до думки, що було б непогано мати власний лейбл, аби видавати там свою музику та підтримувати молодих артистів.

Mixmag: Підтримувати яким чином?

Богдан: Лейбл — це, перш за все, ком’юніті. І коли цільова аудиторія певної музики та самого лейблу співпадають, то це допомагає молодому артистові. Просто навіть спільний постик зробити із ним — вже добре. Насправді, зараз воно так працює в усьому світі. Реліз на лейблі — це крос-промо. Більшість лейблів не роблять якихось детальних звітів, виплат. Зате ти з’явишся у них на сторінці. Це те, що треба від початку чітко усвідомлювати.

Mixmag: Про це мало кажуть вголос, але насправді — так і є.

Богдан: Так. Тому далі постає логічне питання: може дійсно краще було б не роздавати треки на різні сторінки, а завантажувати їх тільки на свій Bandcamp чи Soundcloud, аби алгоритми працювали на тебе? Коли я тільки-но збирався релізити власну музику, то розумів, що цього набору опцій мені буде достатньо. Але потім в мене з’явились учні, яких я навчаю продакшену. Вони також створюють цікаву музику і не знають, що із нею робити далі. І це стало додатковим стимулом створити Woohaa!.

Власне, вже другий реліз лейблу (ред.: Thongvor — «Life is Better at the Beach») — це ЕР мого студента. Днями ж вийшов третій реліз — ЕР мого давнього приятеля Іллі. Ми з ним грали вдвох наживо на попередньому Brave! Factory.

Mixmag: Elijah? З яким у вас виходив трек на Regular Disco?

Богдан: Так. Коли я ще жив в Харкові, Ілля приїздив до нас із виступом. Зайшов на студію до мене і ми записали цей трек. Йому вже десь чотири роки. Я кидав Сергію Kadiristy п’ять треків на вибір для релізу на Regular Disco, і він обрав саме цей. Я тоді написав Іллі, хотів поділитись з ним класною новиною. Кажу: «Привіт! Наш трек забрали на лейбл». Він, типу: «Клас! Давай, може, якось зберемось?». МинулоЇ весни ми зібрались і почали разом готувати спільний лайв для Brave!. Зараз Ілля змінив сценічне ім’я, тож його свіжий реліз для Woohaa! вийшов під псевдонімом ILLYUSHA.

Mixmag: Ага, ну і власне Kadiristy записав для вас перший епізод мікс-серії Woohaa!. Добре, із лейблом розібрались. А чому ти пішов з Gasoline і коли занурився в музичну освіту?

Богдан: В Gasoline Radio я був технічним директором. Проєкт доволі різко припинив свою роботу. Олексій (ред. — Макаренко) пішов служити. Крім того, у проєкту закінчувались інвестиції. Врешті все зупинилось. Я став думати, як мені взагалі заробляти на життя? На щастя, в мене був досвід викладання музики, продакшену та діджеїнгу. Тоді було відчуття, наче мені хтось залишив спадок. Тобто я тільки в Києві усвідомив, що це комусь дійсно потрібно. Раніше я не сприймав викладання як можливість для повноцінної роботи. В Харкові я викладав продакшен буквально 2-3 людям. Там не було такого попиту, як в Києві.

Mixmag: Це може бути бізнесом? В цій сфері є гроші?

Богдан: Все відносно.

Mixmag: Порівняно з лейблом чи власним музичним медіа.

Богдан: Ахах, ну тоді так — це бізнес. Скажімо так, зараз це моє основне джерело доходу. Хоча тут є два напрямки, бо я є куратором і одним з основних викладачів в Module Exchange і вже півроку я одночасно переусвідомлюю себе в ролі власника школи Kultura Zvuku. А також я ще іноді проводжу індивідуальні заняття.

Mixmag: Схоже, ти знайшов себе в цьому.

Богдан: Я намагаюсь комплексно підходити до викладання — не просто даю теорію, а допомагаю студентам знайти відповіді на екзистенційні питання, що стосуються їх творчого розвитку. В мене самого їх купа. Яку музику я пишу? Яка музика дійсно резонує зі мною? А з людьми довкола? Що таке справжня музика? Для мене взагалі творчість — це постійні сумніви та роздуми. Можливо, тому мені і є, чим поділитись з учнями.

Mixmag: Тобто ти не тільки викладач якихось практичний речей, а ширше — ментор?

Богдан: Так, по суті я дійсно ментор.

Mixmag: І тобі важливо, що буде далі з кар’єрами цих людей?

Богдан: Так, бо студенти за час навчання стають моїми друзями.

Mixmag: Добре, коли це так. Однак зараз існує така думка, що музичних шкіл, курсів стає вже більше, ніж охочих навчатись. І це, як би так сказати… потрібно скоріше викладачам, ніж учням. Бо викладачі — це переважно артисти, діджеї, і для них це тимчасове альтернативне джерело доходу за відсутності достатньої кількості виступів та ринкових гонорарів. Як думаєш, є в цьому доля правди?

Богдан: Я на 100% згоден з тим, що освітня сфера активно розвивається тоді, коли хтось — в даному випадку викладач — має мотивацію заробляти гроші. В мене самого не було аж такої просадки по грошах, що мені не було чого їсти і від того я пішов в освіту. Мені здається, що будь-якому викладачу авторський курс потрібен для власного зростання. І це не так вже і просто, бо треба його написати, поставити мову, зйомка, відео.

Mixmag: У нас є наочний міжнародний досвід часів пандемії. В 2020-2021 роках в світі стався справжній бум музичної освіти — з’явилась купа нових онлайн-платформ, шкіл, курсів — від Masterclass до PLAYvirtuoso чи DJ-академії Піта Тонга. Зіркові ментори, гуру сцени казали, що настав час передати досвід наступним поколінням, і все в такому дусі. Але тільки-но скінчився локдаун і відновилось гастрольне життя, багато цих курсів миттєво згорнулись. Пам’ятаєш 343 Pro Sessions? Там же був дуже зірковий склад менторів, але в 2022 році проєкт раптом зупинився — без жодних пояснень. Я веду до того, що коли десь відбувається бум на музичну освіту, то він може бути пов’язаний із кризами в музичній індустрії в певний період часу чи в певній окремій країні.

Богдан: Я розумію про що ти, але можу сказати тільки про себе. Моя основна цінність, як викладача, в тому, що музика для мене — це «святая святих». Я краще буду заробляти в іншій сфері, але не буду робити якусь відверту комерцію в музиці. До того, як прийти в Kultura Zvuku, я сім років працював директором магазину Levi’s в Харкові. Це була окрема школа життя, яка навчила мене дисципліні. Тоді я мав роздуми: піти в музику чи може краще в IT? І я сам же аналізував: ну ок, піду я в IT, зароблю грошей, і що далі? Ну буде в мене трохи більше на життя. Але чого я хочу? Я хочу писати музику. Я зізнався собі в цьому і не пішов в IT. І я подумав, що це може бути щось таке або інше, але в межах музики. В Харкові у нас був магазин, бар, свої вечірки, діджеїнг, студія. Зараз основне — це освіта, так. І це є важливою частиною мого шляху.

Щодо Заходу та часів пандемії… В нас різна специфіка із Заходом. Там більшу роль мають менеджери артистів. Вони кажуть: «Так, чуваки, ви зараз не виступаєте, але ви можете зробити курс». Швидше це була їх заслуга. Тому і сам артист далі не затримується в освіті. Тим паче, якщо йдеться суто про записані відеокурси. Живе спілкування — інша річ. В мене мурашки йдуть по шкірі, коли я чую трек своєї учениці і в неї виходить. Я загораюсь, хочу допомогти, наскільки тільки можу. Це мене дійсно драйвить.

Mixmag: Ти згадав про Харків… Kultura Zvuku. Під цією вивіскою було багато всього: магазин, студія, школа, вечірки. Зараз, наскільки мені відомо, засновники проєкту переїхали в Лісабон. Вони там запустили нову івент-серію, вже під іншою назвою. Якийсь час Kultura Zvuku була в підвішеному стані, але нещодавно відбувся перезапуск школи в Києві, яку ти і очолив. Все правильно?

Богдан: Взагалі Валік (ред. — Валентин Бобилев, засновник Kultura Zvuku) був моїм першим учнем. Ми познайомились ще в 2016 році на Z-Games. Він тоді хотів навчитись писати електронну музику, я допоміг. Так ми почали дружити. Вже потім він відкрив магазин Hi-Fi техніки та вінілу на центральній вулиці в Харкові та назвав його Kultura Zvuku. Потім при магазині з’явилась така собі мікрошкола. А потім під цією ж назвою ми почали робити безкоштовні вечірки, які називались «YAMA», бо ми робили їх в оркестровій ямі Оперного театру. Так ми набрали свою аудиторію і зрозуміли, що нам потрібен свій клуб. А потім я прийшов до Валіка і кажу: «Я хочу з другом писати музику, ми шукаємо приміщення під студію. Чи немає в тебе знайомих ріелторів?». Він одразу зацікавився цією ідею, каже: «Я профінансую!». Круто, давай! Так все закрутилось.

Важливу роль також зіграв Денис Saxr, який зараз є частиною команди Some People. Ми всі тоді займались всім — бар, студія, школа. Школа відкрилась в сусідній будівлі. Між цими будівлями було подвір’я, тож влітку у нас там був свій backyard. В нас стояла дуже якісна стереосистема і взагалі такий там душевний був плейс.

Коли почалась війна, мені вдалось вивезти за кордон дівчат з команди та всю техніку. Вони поїхали в Лісабон, а я залишився тут. Доєднався до команди Gasoline Radio, яке тоді запускав Олексій Макаренко. Він до того працював з Валіком, вони були знайомі. Gasoline мав стартувати за день до початку повномасштабної війни.

Mixmag: Прямо за день до війни?

Богдан: Так. Потім призупинили на два місяці, але Льоха сказав: «Я все-таки хочу запускати!». І вже навесні 2022 року радіо запрацювало. Тим часом, київський філіал школи Kultura Zvuku певний час не працював. Але почали приходити запити від людей з бажанням прийти потренуватися, тому адміністраторка школи Настя Слуцька повернулась у місто, щоб відновити роботу. А навесні 2024 року я отримав пропозицію від Валентина забрати школу під своє керівництво.

Mixmag: Яка була твоя перша реакція?

Богдан: Та я казав: «На хріна воно мені треба?! Який я бізнесмен? Я музикант!». Але потім я зрозумів, що рано чи пізно мені все одно доведеться створювати якусь формацію, більше займатись менеджментом. Мене стримувало те, що… я тоді ніби похоронив для себе цей бренд, розумієш?

Mixmag: Як травматичний спогад?

Богдан: Це було складно прийняти, бо Kultura Zvuku в Харкові — це був великий бренд, значна частина мого життя. І раптом все це зникло. Знадобився час, аби переусвідомити все це. В тому числі, себе в новій ролі. Тоді я сказав собі: «Ок, я це вивезу». Бо в цьому також є місія, яку я реалізую.

Mixmag: Яка?

Богдан: Створення нової альтернативної сцени.

Mixmag: Альтернативної чому?

Богдан: Альтернативної тому, що ми маємо.

Mixmag: Тобто тебе не влаштовує нинішня сцена?

Богдан: Давай поясню. Проживши три роки в Києві, я зрозумів, що місто одночасно дає багато можливостей й має свої обмеження. Молодим талановитим артистам, які ще не мають значного досвіду або корисних знайомств, часто складно потрапити на сцену. Це нормально, адже ми ще не маємо такої великої кількості майданчиків. Є ті, хто на це жаліється, але я прихильник іншої моделі: не треба чекати чогось від інших, роби своє! Я всім учням кажу: робіть свої вечірки. Хз… збери друзів на день народження, почни з чогось. Я вперше потрапив у Closer в 2017 році, а потім, коли грав там лайв на Причалі на ДН Gasoline, спіймав себе на думці: «Це ж колись була моя мрія». Її вдалось реалізувати саме тому, що ми запустили радіо і зібрали свою ком’юніті.

Mixmag: Тобто, ти відчуваєш, що молодим артистам не вистачає можливостей для розвитку?

Богдан: Великі гравці електронного андеграунду диктують свої правила, навіть несвідомо. Люди приходять навчатись продакшену із запитом «що мені треба зробити, щоб відіграти на Кирилівській?». Я бачу це в Module і не тільки. Не всі, але таких доволі багато. Вони думають: «Ок, аби досягнути цієї цілі, я маю грати швидку та інтенсивну музику. Тоді я маю її ж і писати». Мені хотілось би зламати цей шаблон — ніби треба грати виключно техно чи щось таке дуже weirdo, аби тебе прийняли на сцені. Середини немає, розумієш?

Mixmag: Добре розумію.

Богдан: А в середині має бути умовний Ninja Tune. Або якась еклектика, де є і поп, і щось таке, під що можна подумати; просто послухати, як музику. Тому я хочу збирати власну аудиторію і може навіть збирати якусь власну резиденцію разом з моїми учнями навколо спільних цінностей та музичних смаків.

Mixmag: Тобі додає мотивації наявність уявного антагоніста?

Богдан: Хм. хто це міг би бути? Мої конкуренти? В мене немає конкурентів. Module — конкурент Kultura Zvuku? Точно ні! У нас класні стосунки з Мішею (ред. — Міша Галас, співзасновник Module Exchange). Після розмови з Валіком у нас взагалі була така ідея, щоб Module поглинув київську Kultura Zvuku. Міша сказав: «Класна ідея! До війни я би одразу на таке погодився, але зараз відчуваю, що ми не потягнемо». Тоді я вирішив робити це сам, але в нас залишились дружні, відкриті стосунки. Тим паче, зараз наш основний напрямок — це діджеїнг, а в Module — продакшен. Тобто в деталях у нас доволі різні ніші. Можливо, в майбутньому ми будемо здоровими конкурентами, але навіть тоді я придумаю, як зробити щось інакше. Конкурувати теж можна грамотно: так, щоб обидва бренди вигравали від цього.

Але я почав з того, хто мій уявний ворог. Він існує… Цей ворог — несерйозне ставлення до музичної індустрії з боку пересічного українця. Я розумію, що це замкнуте коло — нема кого винити. Ринок дійсно не розвинутий, тому й таке сприйняття. Але всі ці батьківські установки, що треба кидати музику, бо ти цим не заробиш грошей…

Mixmag: Але ж може і справді не заробиш?

Богдан: Хто зна… поки що я в це вірю. Я гну свою лінію і не відчуваю нестачі грошей. Але що я точно відчуваю, це те, як подібні установки діють на людей, обмежують їх. Давай візьмемо такий розповсюджений архетип учня: людина працює в IT, хоче навчатись продакшену. В них є робоча дисципліна. Якщо їм правильно допомагати, то вони матимуть шанси на успіх на сцені. Але я бачу, що навіть вже під час навчання вони все одно мають сумніви та власні екзистенційні кризи. Вони кажуть: «Класно, що тут — в Module я зміг нарешті знайти своє оточення — тих, хто мене розуміє!». Значить, поза межами школи їх не розуміють? Виходить, що так. Тому їм важко навіть уявити себе артистами. Хоча в сучасному світі є мільярд напівтонів поміж артистом-суперзіркою та будь-ким іншим, хто також може вважати себе артистом. Але в їх голові існує ментальний блок. Вони роблять крок вперед, а далі постійні зупинки типу: «Та ні, ну це ж все несерйозно». Вони хочуть займатись музикою, але не дають їй стати частиною власного життя. Такий от парадокс. І це глибока установка, яка йде ще з дитинства. Ось про що я.

Mixmag: Але це дійсно страшно. Зараз навіть в IT вже не ті часи, як раніше, коли на одного робітника — десяток вакансій. Тепер же можна піти з роботи і далі просто не знайти її так от швидко, коли тобі раптом знову знадобиться «поповнити баланс». І от ти звільняєшся і йдеш займатись суто електронною музикою. Ну, не знаю… Думаю, люди просто не наважуються відстібнути ці паски безпеки.

Богдан: А це якраз ніколи не треба робити! Все можна робити паралельно. Знаєш, чому я такий от, блядь, життєрадісний артист? Тому що я ніколи не розраховую на гонорари за виступи. Для мене це просто приємний бонус.

Давай відверто скажемо, що електронну музику пишуть переважно вночі. Я теж. Коли тебе, як мінімум, ніхто не турбує, не дзвонить, не пише, ти сідаєш і можеш зосередитись на творчості. Недосип? Якщо тебе щось впирає, то енергія з’являється завжди. В мене був період, коли я зробив заощадження, звільнив час і думаю: «О, півроку писатиму музику і буду займатись виключно цим». І що ти думаєш? Це взагалі не спрацювало! Тому що не було драйву. А коли ти лягаєш о 4 ранку, о 10 зібрався, погнав працювати далі — так, це виснажливо. Але так ти відчуваєш цей ритм, запал, енергію, яка далі стає відчутною і в музиці.

Mixmag: Це не дуже healthy порада, але так воно насправді і є.

Богдан: Так, бо іноді мені кажуть, типу, «ну, в мене робота — я прийшов ввечері додому, втомився, пограв в приставку». Так, бляха, не грай в приставку! Чимось точно треба жертвувати.

Mixmag: Як думаєш, в який момент людина відчуває трансформацію в артиста? Це перший трек, перший фідбек, перший виступ? Коли відбувається це клацання?

Богдан: Його немає. Це пролонгована історія. Ти можеш спіймати це відчуття, коли вже пройшов певний шлях і озирнувся назад. Іноді я кажу собі: «Чувак, ти вже півжиття цим займаєшся!». От в такі моменти ти розумієш, що ти дійсно музикант, артист. Після «того самого» виступу на Brave! до мене підходили люди: «Чувак, класний музон, дякуємо!». Але ти розумієш, що на цьому етапі, коли це вже відбулось і коли ти це зробив, тобі стає неважливим стороннє схвалення. Воно приємне, але воно вже не таке суттєве для тебе. Бо я і сам розумію: «Так, це класний музон! Бо я півроку працював над цим». В мене є всі, так би мовити, внутрішні докази того, що він класний. Тому це от клацання артист/не артист — воно приходить із усвідомленням того, що в тебе виходить і ти рухаєшся у вірному напрямку. Це внутрішнє відчуття, а не зовнішні фактори.

Mixmag: Зовнішні фактори в сучасному світі теж важливі. Ти, наприклад, справляєш враження underrated артиста. Ти вже overqualified в продакшені, тебе знають, али ми досі не чули якогось твого великого релізу — типу там альбому чи бенгера. Мені здається, ти ще не сказав своє слово в цьому плані.

Богдан: Так, абсолютно. Я коли записував мікс для Mixmag, ти запропонував мені зробити щось на кшталт серії Late Night Tales — збірку треків, які вплинули на мій власний саунд. Але я розумію, що стиль ще формується. Коли я починав писати електронну музику, мене впирало щось більш складне та цікаве типу Николаса Джаара, Джона Талабота, Pional. Виступ останнього на Boiler Room дуже сильно вплинув на моє бачення того, яким має бути електронний перформанс. Я ще в 2015 році робив щось подібне. Далі обростав знаннями, інструментами, але мій власний саунд? Це досі відкрите питання. Є окремі елементи, які мені подобаються в музиці: ейсідові ліди, синкопований хаус на слабку долю, електро (ближче до синт-попу), всі ці яскраві диско-синтезатори. Я хочу зробити IDM-альбом — щось таке цілісне, поза межами танцювальної музики. Але цілісної картинки поки немає.

Mixmag: Це принципово для тебе — спочатку уявити все в голові, а потім вже почати робити?

Богдан: Виходить, що так. Це те, що мене зараз муляє. Типу, ну ок, виклали цей реліз з Brave!. Це відбиток тієї музики, з якою мене кличуть грати на вечірках. Добре. Але що я хочу лишити по собі? В першу чергу, це має бути якась слухацька музика. Насправді, в мене купа напрацювань. Пару раз в мене було таке, що згорів жорсткий диск, і я такий: «Та блядь!». Бо там була купа матеріалу.

Mixmag: Скільки в тебе невиданих треків?

Богдан: Десь 150 штук демок і 76 проєктів. Я сам учням раджу менше думати, швидше випускати, але теж маю проблеми з overthinking. Хоча є ще принциповий момент — я не буду мати купу аліасів. Коли почалась війна, мене ця «зетка» сильно стригерила. Мій нікнейм починається з літер ZA. Бляха! Я тоді ще й підписувався просто як Zaiets. В мене сталась криза ідентичності: 33 роки, переїзд в нове місто. Я довго думав, ким хочу бути? А потім сказав собі: «Я просто хочу бути собою!». І все, тепер я Богдан Заєць. І тепер я хочу багато всього реалізувати.

Mixmag: Я хочу задати тобі наостанок мега-попсове питання: які три поради ти дав би собі 25-річному?

Богдан: Перша порада — самодисципліна. Друга порада — не розпилятись в творчості. Не шукати нові інструменти, доки не дослідив один з них до кінця. Є така лекція в одного з засновників Ableton — Give Me the Limits. Він там згадує, що від початку в Ableton Live було всього п’ять доріжок. Але вже тоді там можна було робити треки. Зараз, коли немає жодних обмежень в виборі звуків та інструментів, новачки лишаються розгубленими — вони просто не знають, з чого почати. Тобто, така собі творча аскеза — обрав одне, з цим працюєш. Третя порада — побільше комунікувати. Робити власні вечірки, шукати однодумців. Це дуже важливо, коли ти самостійно формуєш своє оточення, а не шукаєш, куди примкнути. Спільний потік з іншими людьми наповнює нас та спонукає до руху. Все інше прикладеться.