Лейбл місяця: Gasoline

«Привіт! Вас вітає Ґазолін радіо — нова некомерційна медіа платформа, проєкт Олексія Макаренко і Валентина Бобилева. Ґазолін розповідатиме про українську культуру. Це платформа для дослідження і відображення усього крутого, самобутнього, осмисленого та прекрасного, що створюється у нашій країні та формує її унікальність».

Саме так інтернет вперше дізнався про проєкт Ґазолін. Це було 22 лютого 2022 року. Ця новина по-справжньому заінтригувала українське музичне ком’юніті. «Через 2 дні життя завмерло, у всіх змінілися плани, змінилося все, — згадує засновник радіо Олексій Макаренко. — Проєкт відклався, а я почав займатись волонтерством».

Втім, за декілька місяців Олексій відчув, що все ж таки треба повертатись. «18 травня 2022 року ми провели перший етер, пробний, вже у нашій студії — і таким чином відкрили радіо».

Відчуття, що з часом неодмінно буде і лейбл, що це буде наступним великим кроком для проєкту, прийшло до команди радіо ще в момент його запуску. А майже через рік вийшов дебютний реліз лейблу — на річницю трагедії на Чорнобильській АЕС, якій і був присвячений 5-трековий EP «26 04» від Максима Меркулова, більш відомого як Whaler.

«Лейбл з’явився в той час, коли ми вже обросли резидентами, аудиторією, та набули розуміння, що нам дійсно цікаво, що ми хотіли би випускати, куди рухатись», — кажуть засновники. Від самого початку Gasoline Records був сфокусований на неформатній музиці. Хлопці не хотіли зосереджуватись на трендовій музиці, натомість воліли зробити крок в сторону і показати всю широту української сцени, в тому числі авангардні та експериментальні її прояви.

На старті команда Ґазолін складалася з Олексія Макаренка, який до цього був головним редактором медіа KATACULT, та Антона Tony Tekk, досвідченого дабстеп діджея, який був розробником сайту і допомагав з технічної стороною справи. «Чесно кажучи, запустити радіо — це той ще квест. Ніде в інтернеті ти не знайдеш інструкцію, як це зробити», — каже Олексій. Ще був Валік Бобилєв, власник школи і клубу Kultura Zvuku, який фінансував проєкт та був його ініціатором.

Вже потім до команди долучились дизайнер Антон Синиця та Оля Удовенко, яка допомагала з SMM. Згодом доєднались Сашко і Богдан Заєць. Богдан був відповідальний за технічну частину радіо, за організацію етерів, підключення музикантів, саундчеки і таке інше. Сашко взяв на себе відповідальність за соцмережі. Потім додався Тарас Clasps, який наразі служить в Азові, він став копірайтером проєкту. Також Тарас робив зведення і мастеринг останнього релізу лейблу — альбому «на півшляху від витоку до краю» від ummsbiaus & Difference Machine.

Згодом до нас долучилась Настя Слуцька з Kultura Zvuka, яка взяла на себе контент менеджмент та частину адміністративних задач. «Це таке сформоване ком’юніті. Навіть зараз ми нібито і розпались, але постійно десь поряд. Тобто нібито всі розбіжались по своїм проєктам, але водночас всі тримаються купи», — пояснює Олексій.

«Саме музичну частину лейблу ми куруємо вдвох, — додає Сашко. — Це спільна справа, і враховуючи, що ми вдвох постійно в контакті, ми багато органічно спілкуємось, щось слухаємо разом, це досить натурально виходить. Це не так, що ми призначаємо зум, щоб поспілкуватись про наші творчі справи. Ні, це вже просто частина життя».

Слухачі, які застали розквіт радіо Ґазолін, можуть підтвердити, що його програма завжди вирізнялася ретельно пропрацьованими ідеями шоу та концептуальністю. На спробу порівняти їх з британським NTS Radio Олексій відповідає, що NTS — це дійсно класний приклад з комерційної точки зору. «Коли вони тільки починали, для мене було відкриттям, що є отака альтернатива мейнстрімним медіа і платформам, яка при цьому може монетизуватись. Тоді так, я орієнтувався на них, але я не можу сказати, що ми стали чимось схожим. Внутрішньо я не відчував, що хочу зробити проєкт, на якому буду заробляти гроші».

Тож Ґазолін — це некомерційне радіо, яке було зроблене виключно для локального ком’юніті. Саме через цей тісний зв’язок з ком’юніті люди, відповідальні за програмування, не хотіли робити стандартні формати, в яких би просто грала музика. «По моїм відчуттям це був результат більш глибокої комунікації з резидентами, ніж якби ми банально хотіли забити чимось етер», — пояснює Олексій Макаренко.

Його партнер і ще один учасник команди Сашко Ушенко додає: «Ця наша концептуальність була обумовлена постійним спілкуванням з авторами і тим, що ми з Олексієм проробляли ідеї всіх шоу та задавали такий вектор, щоб це мало якийсь розвиток і не було черговою серією. Люди приходили з однією ідеєю, але в процесі роботи і взаємодії концепція повністю змінювалась і народжувалось щось нове. Тому ми любимо всі шоу, які виходили у нас».

На прохання все ж таки виділити декілька їх улюблених форматів хлопці реагують неохоче, як батьки у великій сім’ї, яким не хочеться виділяти когось одного зі своїх дітей. Але визнають, що були топові ідеї, які слід відзначити. Такі як «1000 і 1 трек», наприклад — подкаст про неочевидні пласти української і світової музики від меломана і селектора Pan Servus. Ось лише декілька тем його випусків: «Прогулянка українським джазом 60-70-х», «Путівник забороненою музикою Ірану», «Турецький психоделічний рок 60-70-х» тощо.

«Взагалі класно працювати з людьми, які раніше не були залучені у роботу радіо, — каже Олексій. — Напевно, в цьому і є певний шарм ком’юніті-радіо. Коли ти збираєш навколо себе не професійних артистів, не професійних радіо-діджеїв, а людей, які приходять і кажуть: „Ну, от у мене є підбірка українського джазу“. А ти їм: „Добре, чувак, давай запустимо подкаст і ти розкажеш про нього, не тільки зіграєш“.Зіграти сет заради того, щоб зіграти — цей принцип ніколи не давав подальшого розвитку, в чому ми, в першу чергу, були зацікавлені. Тому завжди спонукали до створення власної серії. Людина приходить і перший подкаст веде не впевнено, другий чимось доповнює, третій взагалі не схожий ні на що, четвертий — експериментальний, п’ятий — неймовірний. Оцей момент розвитку — він самий прекрасний. Коли людина робить настільки чесні, відверті речі, що їх важко з чимось порівняти. І її робота не обумовлена якимось попереднім досвідом, на неї не давлять ніякі вимоги, а є лише свобода робити те, що вона хоче, і в неї все для цього є».

Серію «Всесвітня служба радіо України» хлопці також згадують як особливу. Це шоу Андрія Беза, який переосмислив старе українське дротове радіо, що в народі має неофіційну назву «брехунець». Автор задав собі питання, як би воно звучало сьогодні, якщо б над ним працювало нове покоління. Для відтворення потрібної атмосфери Андрій записував у себе на кухні голос з характерним хриплячим ефектом, ніби він дійсно каже з динаміку «брехунця», підбирав стару музику з архівів українського радіо, а також грав щось нове, міксуючи це разом.

Ще один приклад виняткової ідеї — це «Вирій», спільний музично-поетичний подкаст Сашка Ушенка та діджея й співзасновника джазової формації Fusion — Бориса Ткачука. Хлопці відіграли пару діджей-сетів разом, а потім Борис прийшов і каже: «Ні, я не хочу так, я хочу щось цікаве. Хочу грати ембіент і читати українську поезію». Так народився формат, де хлопці обирали ембіент локальних митців і начитували на нього вірші українських поетів, а також розповідали їх історію. «Це звучить ніби стара передача на національному радіо, але через те, що вона подана молодими музикантами і подана в сучасній обгортці, для більш широкої аудиторії це стає зрозумілішим».

«Ми закрили студію минулого року і призупинили роботу радіо, тому що в нас закінчились всі ресурси для подальшого існування. Треба розуміти, що радіо — це робота 24/7. Відкриваючи такий проєкт, завідомо неприбутковий, ти присвячуєш йому весь свій час, тому в якийсь момент з’являється вигорання. Вигорання через те, що ти постійно в процесі, у тебе немає ресурсів, ти повинен відволікатись на щось інше, у тебе починає закипати голова, важко зосередитись на чомусь одному. В результаті ти ненавидиш все, що ти робиш», — ділиться Олексій. Взявши паузу, трошки згодом він долучився до лав ЗСУ. Так само частиною війська став ще один учасник.

Втім, незважаючи на те, що команда Ґазолін розійшлась по своїх справах, вони все ж таки вирішили підтримувати життя проєкту. Так, наприклад, Сашко Ушенко продовжив серію «Selectors». «Загалом ком’юніті-радіо — це не про роботу, а про лайфстайл. І просто обрубити в один момент все — це ніби вирвати частинку свого серця та кинути її напризволяще. Це неможливо, і нам трошки навіть сумно було в ті періоди, коли діяльність радіо повністю зупинилась». Окрім продовження створення шоу, Gasoline в даний момент зосередились на релізах.

Олексій дуже відверто розказує про причини зміни вектору: «Я думаю, з часом приходить бажання зваженості, бо коли багато всього і маленька команда, дуже замилюється погляд на якісь речі, і ти перестаєш настільки глибоко сприймати музику. Я це відчуваю на своєму досвіді. Тож мені здається, що лейбл — це про зваженість. Коли ти береш окрему якусь роботу, думаєш над нею, сприймаєш її і дійсно хочеш її видати. Тобто, це теж одна з причин заснування лейблу. Те, що ти елементарно встигаєш посмакувати. Відсікаєш перенаповненість навколо себе, зосереджуєш фокус на чомусь одному і дійсно отримуєш задоволення від цього релізу, тому що він тобі на всі 300% процентів подобається. Мені здається, в цьому сенс».

Визначальним моментом в усвідомленні власної місії Сашко та Олексій називають отримання першого гранту і першу експедицію, а також фільм і компіляцію, які стали результатом цієї мандрівки. Саме це стало відправною точкою для того, що їм хотілось показати — хрупкість культури, особливо під час війни, та важливість взаємодії зі спадщиною.

Вони не ставили собі за мету перевидавати традиційну музику, хоча в майбутньому не виключають і такої можливості. «Нам хотілося звернутися до неї, переосмислити її, сприймати її як фундамент для того, щоб формувати якесь нове бачення, власне, української музики, — пояснює Олексій. — Я вважаю, що ми доволі багато втратили, нехтуючи нашою культурою, і тим самим пропустили етап формування себе як українців. В цьому наша глобальна помилка. Оце віддалення не те щоб від нашого коріння, а скоріше від розуміння нашої ідентичності, яка в першу чергу відштовхується від культури, багато вплинуло на те, де ми зараз знаходимось. Тому багато чого ще не зроблено і багато чого для культури ще варто зробити».

Дебютантом в каталозі Gasoline Records став Максим Whaler. «Максим давно виношував цей реліз і присвятив його Чорнобильській катастрофі. Він прийшов з цілісною концепцією, ми її підтримали, вирішивши випустити не тільки через те, що нам дуже подобалась музика, а і через те, що нам самим потрібен був певний пуш для того, щоб почати. Бо через те, що у нас було багато справ, впевнений, ми відкладали б ще довго запуск лейблу. Тому це був логічний початок, все якось склалося в один момент, і ми стартували», — розповідає Олексій.

Що стосується компіляції «Спадок», команді Gasoline прийшла ця ідея безпосередньо перед виїздом в експедицію до Карпат, першочерговою ціллю якої були зйомки фільму «Спадок: Гуцульщина». Стрічка представляє собою аудіо-візуальну документальну історію про те, як команда ентузіастів, створивши за умов війни незалежне радіо, на прикладі конкретного регіону демонструє глибину та багатство української музичної спадщини.

«Ми довго думали, як цей проєкт подавати, бо ні в кого не було досвіду роботи з кіно, — наголошує Олексій. — Але я одразу казав: ми їдемо збирати українську музику, і її треба випускати. Хотілося не просто показати спадщину, що десь вона там є, а і переосмислити її. Тому очевидно було, що треба робити семпл-пак, і що цей семпл-пак повинен в першу чергу дістатися нашим резидентам, бо більшість з них були музикантами».

Власне, реліз «на півшляху від витоку до краю», який вийшов на лейблі 28 червня, натхненний роботою зі «Спадком». «Саме запис того семпл-паку дав поштовх колаборації ummsbiaus та Difference Machine. На збірці „Спадок“ вони випустили свої треки, і це було першим кроком до цього традиційного мелосу і його реінтерпретації в їх експериментальному фолк звучанні», — каже Сашко. Всі ідеї, весь бекграунд сформувався в артистів ще під час роботу для «Спадку», а для запису нового релізу вони запросили Едуарда Драча, який є представником київського кобзарського цеху, що грає на багатьох традиційних інструментах — бугай, кобза, колісна ліра, скрипка. Також він наразі є військовим медіком. Тож один проєкт Gasoline органічно перетік в інший.

«Мені здається, що це доволі органічна робота, бо об'єднавши свої бачення, їм вдалось зробити дійсно вагомий реліз. Я схрещую пальці, щоб цей дует продовжував творити. Сподіваюсь, що ми випустимо ще не один їх реліз з часом», — підсумовує Олексій.

Відповідаючи на питання про зацікавленість до релізів лейблу з-за кордону, хлопці наголошують, що вона ще буде рости по мірі того, як вони будуть представляти «Спадок» в Європі. Так, вони вже встигли стати кураторами дискусійної панелі на фестивалі Nuits Sonores в Ліоні. Всередині фестивалю був влаштована спеціальна зона — Nuits Sonores Lab, в якій протягом двох днів працювали представники Gasoline. Оля Удовенко, яка, власне, презентувала «Спадок», а також учасники формації Biorhythm та проєкту VIRA, присвяченого екоциду та впливу війни в Україні на глобальні процеси.

«Щось подібне буде відбуватись у жовтні на фестивалі Signals2Noise в Берліні, який об’єднує 15 ком’юніті-радіо Європи у воркшопах. Одна з частин фестивалю буде сконцентрована на фолк-музиці, і ми хочемо там показати наші проєкти та розгорнути дискусійну панель про роботу з традиційною музикою, про архівування та переосмислення її на сучасний лад», — анонсує Сашко.

Усвідомлюють хлопці і те, що проєкти ком’юніті-радіо є нішевими і не мають шансів стати занадто популярними. «Але в цьому і кайф ком’юніті-радіо. Дуже часто до таких релізів звертаються люди, які дійсно в цьому зацікавлені, і в цьому і є їх цінність. Коли ми випустили „Спадок“, головний фідбек був не: „пацани, скиньте нам безкоштовні коди на скачування на Bandcamp“, а: „де купити рекордер, куди поїхати, шо позаписувати?“. Для нас це був головний результат. Те, що люди почали над цим замислюватись і рефлексувати ідею цього релізу».

«Взагалі нам можна писати з будь-якими ідеями, — коментує Олексій. — Якщо ми щось не заберемо до себе на лейбл, то залюбки допоможемо знайти той, що резонує з матеріалом найкраще. А взагалі відправляйте демки на пошту [email protected], бо ми відчуваємо, що багато музики ще варто відкрити і показати світові».

В майбутньому Gasoline планують презентацію цікавого грантового проєкту разом з Київською бієнале. Для нього вони взяли 5 українських міст та концепцію field recordings і роздали рекордери митцям в цих містах, щоб ті записали різні звуки, з яких потім створили треки. Також до проєкту було запрошено 5 фотографів, які безпосередньо в місцях запису цих семплів робили знімки. Таким чином вийшов аудіо-візуальний фізичний реліз в незвичному форматі. «Щось подібне ми бачили за кордоном, але ніхто з українських лейблів ще такого не друкував», — каже Сашко.

Також плануються до виходу на лейблі два касетних релізи. Один з них — від Маки, колекціонера вініла, бітмейкера, діджея та співзасновника Vertuha, який вів шоу «Кошик мелодій» на Ґазолін. Інший — від Максима Essentialmiks, молодого артиста ембіентового, даунтемпового спектру. «Зараз дуже хочеться вже випустити щось у фізичному форматі», — зізнаються хлопці.