Ібіца зсередини: українська тек-хаус артистка Alev Tav про життя на Острові

Ібіца. Елізіум, що живе в мріях багатомільйонної світової діджей-спільноти. Майже рай, вартий будь-яких жертв, зусиль і інвестицій. Потрапити на острів у якості артиста, поселитися в одному з місцевих люксових готелів… грати улюблену музику на заході сонця, вдихаючи з легким вітерцем запах моря… дивитися на літаки з туристами, що низько пролітають один за одним. Що може бути краще?

Однак картинка в Instagram —це одна справа, туристичні враження — інша, а тривале життя на острові — взагалі тема для окремої розмови! Саша Mr. Sunny поговорив із відомою українською діджейкинею та продюсеркою Alev Tav про її власний досвід життя на Ібіці протягом останніх років. Він розпитав про бекстейдж тамтешньої індустрії, складнощі адаптації й поточні творчі успіхи як самої Alev Tav, так і її лейблу RIM.

Саша: Привіт, Аліно! Як ти? Знаю, що ти цього року виграла премію від Pete Tong DJ Academy.

Alev Tav: Так, я була на сьомому небі від щастя! Коли така легенда, як Pete Tong, каже тобі, що ти класно граєш, а Nicole Moudaber, якою я захоплююся багато років, дає мені спеціальну нагороду — для мене це визнання. Я дуже вдячна за можливість грати на одній сцені і вчитися у таких світових імен, як Pete Tong, Sasha, Franky Wah, Jamie Jones. Це справді новий етап у моїй кар’єрі.

Саша: В Україні тебе пам’ятають як Алевтину. Зараз ти змінила ім’я на Alev Tav. З чим це пов’язано?

Alev Tav: «Alevtina» — це частина мого життя, але цей етап уже завершився. Зараз ім’я Alev Tav більше відображає мене і мій внутрішній стан.

Саша: Як ти опинилася на Ібіці?

Alev Tav: Вперше я потрапила на Ібіцу 10 років тому. У 2014 році я взяла кредит, щоб потрапити на музичну конференцію IMS Ibiza. З тих пір я закохалася в цей острів, настільки мені сподобався його вайб, люди, настрій. Ібіца для мене — це центр музичної індустрії. Це острів, на якому збираються всі світові артисти, і ти можеш вчитися у них, набувати нового досвіду.

До війни я будувала свою кар’єру в Україні. Привозила артистів, робила вечірки, будувала tech-сцену на фестивалях. До нас почали приходити люди, збиралося дуже доброзичливе ком’юніті.

Коли почалася війна, ми з сім’єю евакуювалися з Києва до Волинської області. Довго вагалися, чи варто виїжджати за кордон. Це було складне рішення, але треба було заробляти, щоб підтримувати родину та близьких. Через те, що я багато років їздила на Ібіцу, я вже мала на острові багато знайомих і сподівалася, що зможу знайти там роботу. Тому навесні 2022 року ми з мамою та сестрою полетіли на Ібіцу.

Саша: Після переїзду тобі довелося влаштовуватися на місці. Чи важко було увійти в музичну тусовку Ібіци?

Alev Tav: Було важко. Я розуміла, що на мені відповідальність за всю сім’ю. Я не могла сидіти на місці, тому ходила по всіх закладах у пошуках роботи, пропонувала себе як артистку. Проте серед відкритих вакансій були лише позиції офіціантів.

Завдяки тому, що я їздила на Ібіцу щороку, я зустріла багато чудових людей, які намагалися допомогти мені в цей скрутний час, хто як міг. Моя подруга попросила за мене у власника відомого біч-клубу Nassau. У мене був шанс показати себе, і, звісно, я його використала та отримала резидентство.

Грати 7 годин поспіль для діджея доволі виснажливо, але я була вдячна за цю можливість і буду пам’ятати цю допомогу все життя. Крім основної роботи, я постійно була в русі. Щодня шукала контакти, знайомства, виступи — одним словом, будь-які можливості. Багато людей в індустрії підтримують Україну і намагалися мені допомогти.

Наприклад, я зустріла діджея Francesco Monti, який грав в Україні. Так у нас зав’язалася розмова. Він запросив мене виступити на Pure Ibiza Radio у команді від Ibiza Talents, де мене помітив Davide Avallone. Ще рік він спостерігав за мною, давав можливість грати в найвідоміших клубах Ібіци на ворм-апах, таких як Amnesia, Lio, Eden, Chinois. Цією весною Davide став моїм менеджером.

Саша: Розкажи про складнощі, з якими ти стикаєшся при побудові кар’єри?

Alev Tav: Я весь час зіштовхуюся з тим, що жінці-діджею треба доводити, що вона професіонал. Минулого року на IMS я познайомилася з менеджером однієї відомої артистки. Він відкрив мою сторінку в Instagram і почав коментувати: “Це модельна фотографія… Ще одна модельна фотографія…”. А потім питає: “А де музика?”. Він просто знецінив 13 років моєї праці. Але тоді я змовчала…

Цього року, коли я брала участь у конкурсі й виграла гран-прі, я знову побачила його на заході. Того чувака, який натякав мені, що я лише лялька… І я… просто ткнула йому в обличчя фак! Я так кайфанула від цього! Мені не подобаються такі персонажі, які намагаються принизити. Я думала, що згодом пошкодую за свій імпульсивний вчинок, але ні! Я не можу бути завжди хорошою дівчинкою.

Часто під моїми міксами пишуть коментарі: “У неї не підключена апаратура”, “Сети записані”, “Йди вари борщ”. Не можу сказати, що мене сильно зачіпають такі коментарі, але це ще раз підтверджує, що до дівчат ставляться прискіпливіше.

Якщо людина хоче бачити тільки сексуальний об’єкт, навряд чи вона захоче бачити щось інше. Через це, в певний період, я почала одягатися в оверсайз, щоб сховати тіло, приховати груди. А потім я зрозуміла, що це неприродно для мене. Я не хочу соромитися своєї жіночності.

Саша: Ти також A&R лейблу RIM, що входить до ТОП-100 Beatstats у жанрі Tech House. Кого з українських артистів, підписаних тобою, варто послухати?

Alev Tav: Насправді в Україні тек-хаус артисти дуже недооцінені. У нас багато талановитих артистів: Anton Bykov, Odeum. Papa Marlin взагалі має роял-флеш із топових лейблів: Toolroom, Hot Creation, Relief.

До речі, наш із Anton Bykov колаб, який має вийти на Encasa Records, вже відіграли відомі діджеї на таких тусовках, як Elrow. І ми дуже чекаємо на цей реліз. Окрім лейблу, ми робили шоукейси RIM. Я зібрала команду однодумців, з якою ми будували своє ком’юніті й розвивали тек-хаус в Україні. Насправді це для мене було дуже важливо, це була моя друга сім’я, і я дуже хотіла, щоб ми могли рости разом, підтримувати один одного й розвиватися. До слова, дякую Mixmag Україна за те, що підтримуєте тек-хаус сцену і розповідаєте про артистів.

Саша: До речі, я пригадав, що ще у 2017 році ти брала участь у конкурсі Residency. Головним призом була поїздка на Ібіцу та продюсування артиста. Тоді ти була однією з фавориток конкурсу…

Alev Tav: Так, було дуже багато учасників, і я потрапила в топ-5 фіналістів української частини конкурсу. Хоча я мріяла виграти і намагалася всіма способами проявити себе: принесла барабан, міксувала треки в швидкій манері… Але, якщо чесно, мої думки тоді були зовсім не про конкурс. У день змагань мені поставили невтішний діагноз, і я всіма способами приховувала свої емоції та фізичний стан. Тоді переможцем українського відбору став Anton Bykov, з яким ми потоваришували, і досі дружимо.

Саша: Чи можна запитати більше про хворобу, якщо це доречно?

Alev Tav: У мене рідкісне аутоімунне захворювання — ЛАМ легень. Це коли легені самознищуються. Організм сприймає свої клітини як чужорідні та починає знищувати їх. Коли я брала участь у конкурсі, мені поставили хибний діагноз, і я пів року проходила хіміотерапію. Це, напевно, перший раз, коли я відверто про це розповідаю. У моєму Instagram ви не знайдете про це жодного посту.

Насправді я не завжди добре себе почуваю. А після війни додалися депресія, панічні атаки та сильні головні болі. Тому зараз я приймаю антидепресанти. Я хочу бути відвертою і говорю про це, тому що хочу донести до людей думку, що за гарною картинкою в Instagram може бути зовсім інше життя. Не потрібно соромитися цього, а потрібно звертатися за допомогою.

Моя хвороба мені заважає, але водночас стимулює. Тому що з нею я не маю права гаяти час. Я не можу відкладати своє життя на потім. Я наповнюю життям кожен день, який у мене є. І я дякую Всесвіту за те, що займаюся улюбленою справою.

Саша: Ти зараз будуєш кар’єру на Ібіці. Як змінився острів з моменту твого першого візиту?

Alev Tav: Зараз на Ібіці ретельно контролюють рівень звуку в клубах. Іноді місцеві скаржаться на гучність, і тоді поліція приїжджає та фонометрами заміряє рівень звуку. Насправді, місцеві мешканці дуже втомилися від туристів. Час від часу відбуваються демонстрації проти овертуризму. Це стосується не тільки Ібіци, а й Майорки та навіть Барселони. Надмірний потік туристів піднімає ціни на все, оренда житла шалено дорога. Деякі працівники змушені жити в палатках у лісі, оскільки не можуть дозволити собі орендувати житло.

Туристи ж не звертають уваги на такі проблеми й мало в чому собі відмовляють. До речі, на Ібіці купівля, продаж та зберігання марихуани в громадських місцях заборонені, але її споживання в приватному порядку знаходиться в “сірій зоні”. Плюс, якщо не помиляюся, вирощувати два кущі на підвіконні — це не кримінально. Але я не перевіряла, чесно!

Якось мама приїжджає, щоб відвезти мене на мій перший виступ в Amnesia. Ми їдемо, і вона розповідає, що хтось залишив квітку біля смітника в дуже красивому вазончику. Тож вона забрала це з собою. Я повертаюся — і бачу ммм… “Червону руту”:))

Саша: Як ти бачиш своє найближче майбутнє?

Alev Tav: Якщо чесно, я не можу сказати, що наразі планую своє майбутнє. Зараз, як і всі українці, я живу одним днем і чекаю перемоги України. Просто хочу повернутися додому і лягти в своє ліжко. Дуже не вистачає друзів та якихось простих речей, з яких складається наше життя.