Артист місяця: SI Process

Його спільний з Денисом Аду реліз «Protea» увійшов до трійки найкращих треків 2023 року за версією Mixmag Україна. З того часу ми пильно слідкуємо за SI Process. Стас (ім’я Si Process — прим.ред.) добре розуміє — його акції на електронній сцені швидко ростуть. Але не піддається зайвій ейфорії. Досвідчений барабанщик (ULITKA, DOK, ВГНВЖ) — він знає, як це: чітко тримати ритм, доки в залі стає все гарячіше. Rukh та Protea у 2023, сингл I AM в квітні 2024 — SI Process тримає на диво стабільний темп релізів дуже високої якості. З лайвами ще цікавіше: тільки за останні два тижні живі виступи Стаса можна було побачити/почути в прайм-тайм фестивалів Strichka та Єднання.

В проміжку між цими шоу Саша Варениця зустрівся з SI Process для натхненної розмови про творчі амбіції, життєві кредо та, звісно, природу груву.

Mixmag: Привіт, Стас! Як пройшли твої останні виступи?

SI Process: Прекрасно. Знаєш, я налаштовуюсь на той результат, який потім бачу в реальності. Коли прикладаєш до цих думок певні зусилля; коли маєш увагу до себе, до власної енергії та концентрації, то отримуєш саме те, про що мрієш. Це працює.

Mixmag: Я помітив, що в пості подяки після Strichka ти процитував Ігоря Козловського (видатний український учений та філософ — прим. ред.).

SI Process: Я дуже поважав цю людину, надихався ним. На жаль, ми не були особисто знайомі. Але я передивився всі його інтерв’ю та з великим задоволенням прочитав його останню книгу «Людина на перехресті». Це дуже надихаюча література про ідентичність, цінності, інтелект, полон… (з 2016 року Ігоря Козловського 700 днів утримували в полоні в Донецьку — прим. ред.).

Наскільки він гідно його пережив, трансформувавши в досвід, а не в образу. Для мене це найвищий прояв людської свідомості та самоповаги. Нам всім є чому в нього повчитись. Він неймовірна глибина, до якої ми мали можливість хоч якось частково доторкнутись.

Mixmag: Світла пам'ять.

SI Process: Останнім часом моя стрічка була повна постів про український реліз книги Ріка Рубіна «Творчий акт: спосіб буття». Якщо чесно, я повівся на цю історію, але в порівнянні з книгою Ігоря Козловського — це просто наївно. Я не знайшов в Ріка Рубіна жодних відповідей. Єдина цікава думка, що потрібно доводити результат до кінця, бо хтось це обов’язково зробить за вас. Це принцип будь-якої ідеї у всесвіті. Все належить всім.

Але в більшості там такі очевидні речі, що просто смішно. В той час, як «Людина на перехресті» — це, здавалось би, книга взагалі не про музику і не про творчість, але там є відповіді для всіх.

Mixmag: Я схожої думки про книгу Рубіна. Ми навіть не дочекались перекладу, ще англійською її купили. Але я отримав від неї дежавю із хітовою «Спіймати велику рибу» Девіда Лінча. Думав — потраплю у свідомість майстра кіно, а отримав посібник по майндфулнес.

SI Process: Ахах, так!

Mixmag: Щодо Ігоря Козловського — світ тісний. Після нашої розмови я матиму зум з його племінником Денисом, в нас є спільні проєкти.

SI Process: Ага, я його знаю. Він, здається, працював із Джамалою.

Mixmag: Саме так. Він, як і ми з тобою, теж з Донецька.

SI Process: В мене лишились дуже теплі спогади про Донецьк. Власне, ця цитата Козловського, яку я написав в Instagram після Strichka, «будь-які щасливі обставини вашого життя формують люди» — це в тому числі про юні роки на Донеччині (Стас до шести років жив у маленькому селі між Соледаром та Бахмутом — прим. ред.). Один з таких: 1999 рік, мені 14 і я купую касету Portishead — «Dummy» в центральному універсамі Бахмута. Тоді ще Moon Records випускали касети з наліпкою, де вказували стиль. Типу «атмосферік блек-метал для тих, у кого осінь в серці» — такі там смішні були пояснення. А тут просто: «Dummy», тріп-хоп. І я думаю: «Боже, що це за стиль, що це за музика?!». Я просто сідаю на велосипед, вмикаю Sony Walkman і розумію, що я ніколи не чув нічого подібного. Просто якась революція відбувається всередині мене. В той час, як всі барабанщики мого віку ганялись за бласт-бітами, аби грати швидше-важче, я відкрив для себе Portishead, тріп-хоп і зрозумів: все, я вже знайшов своє.

Mixmag: Ця любов триває досі?

SI Process: Я зрідка таке роблю, але ти ж в курсі, що нещодавно Бет Гіббонс повернулась із сольним альбомом, і я написав їй під постом: «Ви голос мого дитинства, з любов’ю з України!». І вона мені відповіла, уяви! Написала: «З любов’ю до вас також».

Mixmag: Ого! Я ще не слухав альбом, але ми робили матеріал про Джеймса Форда і я знаю, що він продюсував цей альбом спільно із барабанщиком Talk Talk Лі Гаррісом. Власне, і попередній її сольник із Rustin Man — це ж басист Talk Talk. Я думаю, вони сильно вплинули на неї та Portishead в цілому. Я раніше сприймав Talk Talk, як просто ще один гурт із золотої ери синт-попу і знав тільки два-три хіти. Та якось минулого літа потрапив на благодійний вініловий ярмарок, здається, Женя Кібець робив… і там гурмани такі: «О, Talk Talk!». Один купує, другий... а пласти чи не по 3000 грн. Думаю, хм! А потім занурився і прозрів! Саме пізні їх альбоми, де вони власне вигадали цей жанр слоукор та передбачили построк. Думаю, ага — це як Japan. Де спочатку наче синт-поп, синт-поп, а далі проєкти — це вже ого-го!

SI Process: О, так. Знаю-знаю, ганяються люди за цим.

Mixmag: Ну і я от подумав, що Talk Talk і, власне, те, що ці музиканти роблять для Бет Гіббонс — це така дуже аскетична, дисциплінована музика. Це нетиповий вибір для барабанщика.

SI Process: Я намагаюсь грати дуже мінімалістично. Я не граю якісь там супербрейки. Навпаки, я перед виступом налаштовую себе на ультрамінімал. Вважаю, що це вищий прояв мистецтва для барабанщика — грати максимально рівно і супер круто, без всіх цих соло. І я не те щоб штучно стримую себе. Мені просто не хочеться грати багато — мені хочеться грати качово. Це і є Si Process. Я граю наживо, але статично, електронно. Я прийшов до того, що стриманість — це і є стиль.

Mixmag: Я маю теорію, що це йде від недостатньої реалізації на сцені. Знаєш, коли маловідомий співак потрапляє в етер шоу «The Voice» і втискає в три хвилини виступу все, що тільки вміє. Або всі ці кумедні історії з фестивальних саундчеків, де особливо видна різниця еволюції виконавця. Той же Leopolis Jazz Fest — новачки щось там поливають, а приїдуть музиканти умовного Гербі Генкока, в яких по 200 концертів на рік, і вони вже грають дві ноти, але це саме що стиль!

SI Process: У нас є таке — вразити слухача! Барабани як вид спорту. Мені в цьому плані дуже пощастило, бо ще в Донецьку мене оточували старші за віком музиканти, які вже були більш зрілими в творчому плані. Я орієнтувався на них, і оце все типу «гра на двох бочках» — це мене обходило осторонь.

Mixmag: Meshuggah?

SI Process: Ну Meshuggah — це окремий всесвіт. Це круто. Просто є люди, для яких важлива швидкість гри.

Уяви собі, я розмовляв з барабанщиком і він мені каже: «Я можу ще швидше!». А ти думаєш: «Чувак, навіщо?! Ти ж не на Олімпійських іграх». Але я розумію, що для brutal-death-grind — це частина їх естетики, коли бласт-біт має переходити в такий надзвук, тому Meshuggah якраз не про щвидкість, а про складність. Просто мене завжди більше цікавила гармонія, мелодія і той таки мінімалізм. Для мене прикладом є Жакі Лібезейт (Jaki Liebezeit — прим.ред.) — барабанщик гурту Can. Це геніальна людина, прототип образу «людина драм-машина». В його манері гри взагалі немає нічого зайвого.

Mixmag: Краут-рок… motorik, як кажуть в Європі. Це німецька традиція, яка тісно пов’язана із мінімал-техно, синт-попом, пост-панком. Можливо, тому ти так органічно влився саме в рейв-сцену?

SI Process: Нещодавно на Strichka я під час виступу увійшов в стан, подібний до гіпнозу. В мене було таке відчуття, що я не тут. Мої руки, мої ноги, моє тіло грають самі, а я знаходився десь в іншому місці. Я вперше пережив таке.

Mixmag: Копірайтери замуляли поняття «гіпнотичний ефект» в електронній музиці, але ж він дійсно існує.

SI Process: Вплив ритму на свідомість та тіло людини — це сакральні речі. Один з канонів існування людства. Давні племена перш за все вигадали саме барабан. Потужний приклад впливу ритму на життя — це мова! Я до 2022 року спілкувався виключно російською мовою. А потім зрозумів, що механізм, який дозволить мені вільно спілкуватись українською мовою — це саме ритм. Я просто регулював швидкість. Перший час тобі легше спілкуватись повільно, а потім ти поступово набираєш темп.

Mixmag: Релізний план — це ж також правильний темп..

SI Process: Я зараз пишу дуже багато нової музики. Розумію, про це трохи дивно казати, але вже як є. Думки про музику постійно зі мною. Іноді ловлю себе: «Так, треба поміняти бас, щось з ним не так». А потім сам собі кажу: «Блін, чувак, який бас?! Йде війна, просто в цей момент хтось, можливо, загинув, а в тебе... бас». Але знаєш, від цього і страшно, і смішно одночасно. Бо таке в нас зараз життя. І це от момент, який одночасно жахливий та прекрасний. Ми знаходимось на межі. Знову ж таки, я хочу, щоб мене правильно зрозуміли. Я не маю на увазі, що війна — це прекрасно. Просто відчуття у людей зараз дуже загострені, цінність кожного моменту життя набагато вища. І я думаю, що кожен митець розуміє унікальність та продуктивність такого стану.

Mixmag: Так, я чув схожі думки. Ми говорили про це з хлопцями з дружніх ЗМІ біля Малої Опери, коли через повітряну тривогу перервали премію Jäger Music Awards. До речі, ми потім стояли поряд, і я почув, як ви вітались з Денисом Аду і ти йому кажеш: «Ми робимо музику разом, але тільки-но побачились».

SI Process: Так (сміється — прим. ред.). Щоб ти розумів, ми познайомились з Денисом у 2022 році. Нас зібрала в Норвегії Оля Бекенштейн, ми їхали разом в потязі з Києва на фестиваль в Осло та Берген і спілкувались до самого ранку. Звичайно, я до того багато чув про нього, бачив наживо на «Jazz Koktebel 2011». Він відомий, неймовірний музикант, але Денис також виявився дуже доброю та цікавою людиною. В тому ж потязі ми й домовились зробити щось разом. Я відправив Денису демо Protea, він награв свої партії, я завершив трек. Я розумію, що комусь це буде дивно почути, що все робиться без репетицій, без спільного запису в студії. Але дистанційна робота — це дуже зручно.

Mixmag: Ти зараз ламаєш цілий стереотип, про те, що бог з ними, software music продюсерами, але ж справжні музиканти — у них-то все народжується з джему, з живої хімії між людьми.

SI Process: Насправді все не так. Вже не так.

Mixmag: Давно?

SI Process: З початку пандемії. Але я давно звик до такої роботи, хоча від старту своєї кар’єри я завжди був людиною групового мислення. Я постійно грав в різних гуртах. Але потім — якраз от десь в ці роки — я гостро відчув, що хочу самостійно контролювати весь творчий процес; хочу сам нести відповідальність за результат. Зараз я це отримав.

Mixmag: А в тебе немає фантомних болей на сцені? Типу, а де басист поряд?.. Ой, блін, точно, я ж тепер сам!

SI Process: Ні, навпаки, я дуже кайфую.

Mixmag: Але є ще такий момент, що формат one man live може обмежувати тебе на стадії створення музики. Мовляв, ок, я зараз-то можу додати в проєкт ще купу всього, але як я потім це сам зіграю на сцені?

SI Process: Ось це важливий момент!

SI Process: Знаєш, я пригадую 2020 рік, коли вийшов мій перший ЕР і цей матеріал існував виключно в студійному варіанті. Я його видав і далі продовжив собі грати з ВГНВЖ. Реліз збирав якусь аудиторію, але я й гадки не мав, як це втілити наживо. Все змінив дзвінок від Сергія Яценко за місяць до фестивалю Brave! Factory. Він набрав мене і каже: «Привіт. Ми зацінили твій матеріал і дуже хочемо запросити на Main stage — Cement. Ми на тебе дуже чекаємо». Я, звичайно, погодився, поклав трубку і одразу забронював репетиційну базу на 10 днів. Я не мав жодного уявлення, як це буде звучати, і тільки методом спроб дійшов до того, що ось це поєднання живого та синтетичного дає таку реакцію на мої виступи. Зараз я вже маю органічну публіку, яка зростає з кожним наступним шоу.

Mixmag: Одразу на main stage — це сміливий хід з боку Сергія.

SI Process: Так, я дуже вдячний команді Closer та окремо Сергію. Вони продовжують робити дуже багато для української клубної культури. І головне, вони перші почали формувати в Україні культуру поваги до локальних артистів, коли ти виступаєш в нормальний час на нормальній сцені. Це дуже важливо зазначити.

Mixmag: Іноді один дзвінок чи смс може зіграти важливу роль, бо кожен артист потребує підтвердження того, що він на правильному шляху.

SI Process: Не тільки артисту, це взагалі важливо для людей. Я згадую, як в тому ж Донецьку працював інженером етеру на радіо Europa Plus Donbass. Це була моя перша робота. Денний етер — ретрансляція зі столичної Europa Plus, а вночі можна було ставити свою музику. До офісу станції приходили промо-диски FDR в таких жовтих конвертах і там було купа всього цікавого. Тому я ставив в ефірі Unkle, той самий Portishead… І тут мені дзвонить в ефір таксист і каже: «Блін, друже, така класна музика! Я катаю по нічному місту і просто кайфую». І я тоді подумав: «Ого, хтось прямо зараз слухає мій трекліст!». Такі речі дуже надихають.

Mixmag: Ти сказав про Europa Plus, я згадав свій такий біохімічний вибух, як от в тебе від «Dummy» в 14 років. Я брав батьківський касетник, прикручував до радіо антени кусок дроту і закидав його на гілку дерева, аби краще ловило сигнал. Коли на Europa Plus був якийсь плюс-мінус цікавий трек, я вмикав запис на чисту касету. Але, ну що там було? Bomfunk MC’s, Crazy Town, Bon Jovi — це максимум. І тут реклама: «Концерт гурту Red Snapper в клубі Містік…». І якась така музика просто нереальна — як хіп-хоп з джазом і оця читка: «Time to move on, can’t freeze…».

SI Process: О, так! «The Sleepless». Я в гарних стосунках з барабанщиком Red Snapper і він постійно згадував цей виступ. Мене батьки тоді ще не пускали в клуби, я не потрапив, але добре пам’ятаю ажіотаж. Це був історичний концерт. Це все класні спогади. І хоч там вже немає тих людей, тієї енергії, але те, що лишається в пам’яті, воно завжди викликає посмішку на обличчі.

Mixmag: А ти коли-небудь думав про те, яким буде цей психоделічний ефект, коли ти знову потрапиш в Донецьк?

SI Process: Чесно тобі скажу, десь у 2018 році мене по-справжньому сильно накрила туга. Мені дуже захотілось туди потрапити. Все, що мені прийшло в голову, це просто відкрити Google-карту. І от уяви, в 2018 році на карті досі були всі білборди, реклама — ще українські. І я потрапив буквально в капсулу часу. Я побудував собі маршрут від офісу Europa Plus, по проспекту Ілліча вниз до площі Леніна, через Драмтеатр на Гурова, потім по Університетській вниз через магазин «Класика» до парку Щербакова, зупинки 73-А маршрута до мікрорайону Широкий, де я жив. Ця «фото-подорож» зайняла в мене 30 хвилин часу і після того мене просто обрубало. Я все зрозумів. Я ніби нагадав собі, отримав навіть задоволення від цього, але після того — все. В мене повністю відпало бажання туди повертатись.

Знов таки, згадуючи слова Ігоря Козловського, колі в нього запитали, чи не сумує він за Донецьком, він відповів: «Сум — це один з різновидів неврозу», — і додав, що — «енергію будь-якого міста та щасливі обставини для вас формують люди». Те, про що я написав після Strichka.

Mixmag: Київ став для тебе домом?

SI Process: Так, звичайно. Я ще у 2006 році зустрів свою майбутню дружину, з якою ми вже 18 років разом, яку я дуже кохаю та якою надихаюсь. Я тоді тільки-но закінчив інститут, поїхав в Київ і зустрів тут свою долю. Ми разом з дитинства, умовно.

Mixmag: А чим займається твоя дружина? Тільки не кажи, що вона твій менеджер? (сміється — прим. ред.)

SI Process: Слава богу, ні! Вона маркетолог. Я знаю багато творчих пар. Я знаю, що ви з Олею — така пара. І я певен, що це дуже круто і ефективно для роботи. Але мені подобається, коли я приходжу додому після концерту, зустрічей і там в мене починається своє окреме життя, яке стосується тільки нас двох і нашої дитини.

Mixmag: Герметичне середовище, куди не потрапляє жодна згадка про музику.

SI Process: Так, окремий світ. Моя зона відпочинку.

Mixmag: І от ми завжди говоримо — які референси, що надихає? Так, я просто не можу про це не спитати…

SI Process: Але правда в тому, що вся музика вже в мені. Мені не треба навантажувати мозок новою інформацію, мені треба навпаки його розвантажити.

Mixmag: Відкрити канал.

SI Process: Так. Я катаюсь на улюбленому велосипеді, проводжу час з сім’єю, стою на цвяхах, побуду трохи в тиші і все! Я вже наповнений, іду і пишу.

Mixmag: Що, жодних референсів?

SI Process: Є просто музика, яка подобається. Зараз я багато слухаю ембіента, медитативної музики. Дуже люблю Esbjörn Svensson Trio, Bohren & der Club of Gore, Скота Уокера, Джеймса Блейка, Коліна Стетсона. Дуже вразили останні альбоми Кім Гордон та Джона Кейла. Просто феноменальні люди. Послухайте, як вони звучать. Кім 71 рік, Джону 82. Останній альбом Ройшн Мерфі теж неймовірний, до речі Антон (Слепаков — прим. ред.) подарував мені на день народження вініл. Я його послухав багато разів. Люблю електро Ентоні Ротера, Detroit in Effect, дуже подобається саунд Ivy Lab. Багато чого.

Але взагалі наша голова працює певним чином. І якщо ти багато референсуєш, то потім ти можеш зробити те ж саме, що в когось іншого, та навіть не усвідомити це. Тому я навпаки намагаюсь фільтрувати інформацію і надихатись перш за все енергією людей.

Mixmag: Я знаю, що ти також малюєш.

SI Process: Я почав це робити на початку війни. Для мене це форма терапії та саморятування. Особливо відчув це під час відключень світла. Чесно кажучи, я хочу знайти свій стиль в малюванні, але поки в пошуку. Та навіть зараз деякі мої картини продаються на благодійних аукціонах за непогані гроші. Наприклад, на Warняканні одну з моїх картин купили за 50 тисяч гривень. Декілька моїх робіт прикрашають оселі в Мюнхені та Варшаві.

Картини допомагають мені зафіксувати щось важливе. Для того, щоб зробити це — мені не потрібно бути супер технічним. Все як в музиці. Я працюю в напрямках абстракціонізм, супрематизм, Вони схожі до створення музики чи навіть до лайву. Є форма, але немає чіткого уявлення, що буде в кінці.

Mixmag: Ти настільки творча людина… Але ж власний проєкт — це завжди ще й бізнес-складова. Лейбли, букінг. Ти робиш все це сам? Як тобі даються всі ці процеси?

SI Process: Ага. А ще дизайн обкладинок, дизайн футболок. Я абсолютно все це сам малюю, а далі мені допомагає зробити фінальний макет мій друг Андрій Walakos, бо окрім того, що він мій звукорежисер, він ще і крутий музикант та професійний дизайнер. Тобто оцей, знаєш, one man live концепт розповсюджується на весь проєкт в цілому. Я розумію, що іноді втомлююсь від цього. Звісно, було б дуже гарно мати окрему людину, яка опікується тим самим букінгом. Бо в мене взагалі є мрія поїхати у світове турне.

Mixmag: Мрія чи мета?

SI Process: Мета. Я до неї йду. Я отримав дуже класний фідбек на Tallinn Music Week. Доречі, мій виступ відбувся там завдяки Українському інституту. Дякую їм за це. Мене звідти одразу запросили на фестиваль в Любліні, де я буду грати з Любомиром Мельником. Попереду буде багато цікавого. В цілому ж, Si Process — це максимально творча історія, яка окрім задоволення приносить і гроші також. Тобто музика і є моя основна робота. І я намагаюсь зробити так, аби втілити якомога найбільше в рамках проєкту.

Mixmag: Ти можеш назвати себе амбітним артистом?

SI Process: Звичайно. А як інакше? Розумієш, бути в андеграунді заради андеграунду я не бачу сенсу. Хоча по факту я в ньому, але і він буває різним. Для мене точно давно скінчилась епоха музичного альтруїзму. Бо він все руйнує, тому багато талановитих музикантів втрачають надію саме через цю причину. Мені подобається грати в залах на тисячу людей, подобається сцена по центру зали — live 360, як було на Strichka. І я хочу мати такі шоу по всьому світу. Вже майже два роки я практикую стояння на цвяхах (дійшов до 20мм — прим.ред.) і кожен раз під час цієї практики я візуалізую свою мрію. На все потрібен час, бо, як кажуть, «дно терпіння зберігає в собі золото», але я розумію, що прийду до цього.

Mixmag: А які саме в тебе амбіції? Світове турне — зрозумів. Що ще? Потрапити на впливовий лейбл? Не знаю там… Ninja Tune.

SI Process: Тільки хотів сказати (сміється — прим. ред.) Так, видатись на Ninja Tune — це дитяча мрія.

Mixmag: Я почав схилятись до того, що це такий міраж — він живе тільки в нашій голові. Я бачу зараз багато всього зсередини того ж Mixmag, різних легендарних артистів, лейбли, і розумію, що наші юнацькі фантазії не мають майже нічого спільного з реальністю. Тобто так, Ninja Tune — класно, що вони стільки років лишаються в топі. Але насправді там давно вже не Solid Steel, не Zen CD. Вони випускають Келіс та Пеггі Гу.

SI Process: Так, я теж здивувався, коли побачив, що Ройшн Мерфі тепер теж в них виходить. Вона класна артистка, але це теж поп-музика. Ну бачиш, обставини часу формують такий запит. Не можна працювати без огляду на аудиторію. Я сам якраз от на Єднанні планую зіграти багато ще не виданого матеріалу. Тому що ти можеш скільки завгодно сидіти в навушниках вдома, але жива реакція дає набагато більше відповідей — що працює, а що не працює.

Mixmag: І що буде з тими треками, як спрацюють?

SI Process: Думаю, що я видаватиму кожного місяця по одному новому треку, або видам одразу EP з п’яти треків. Тобто, свіжі релізи точно будуть. Дай бог, будемо живі, дуже чекаю на цей виступ із Любомиром Мельником. Також зіграю з гуртом Ruins — це такий японський джаз-кор. Планую там же познайомитись з Едріаном Шервудом. Цікавий буде склад.

Слухайте ексклюзивний мікс SI Process для Mixmag Україна