Alinka, Mell G, Phase Fatale, Tofudj, human margareeta та Vera Logdanidi про можливості та виклики української сцени

«Київ — новий Берлін», «рейв як спосіб ескапізму» та багато інших кліше придумали та популяризували західні журналісти про українську сцену. Чи це комплекс меншовартості, чи брак музичної журналістики, проте протягом середини 2010-х такі фрази можна було почути ледь не від кожного. Хоча електронна сцена активно розвивалася в Україні завжди, достатньо згадати Global Gathering чи KaZantip, а остаточно зацементувала себе після Революції Гідності.

Новим поштовхом для розвитку став COVID-19. Економіка країни не змогла запропонувати широкий вибір субсидій для утримання бізнесу або гарантувати дохід фрілансерам, тому карантинні обмеження пройшли м'якше, ніж в Західній Європі. Вже влітку 2020-го деякі заклади почали відкривати літні майданчики, а для проведення подій в приміщенні вимагали носити маски. Попри те, що хвилі карантинних обмежень пройшлися за 2,5 роки декілька разів, а суворі обмеження в перші місяці закрили багато клубів, з'явилися нові формації, а невпинний потік клубних туристів підживлював інтерес до сцени. Достатньо згадати DRIFT Kyiv, Veselka, NECHTO, які встигли зарекомендувати себе на міжнародному рівні з шоукейсами в Берліні (Berghain, RSO), Лондоні (Printworks), Нью-Йорку (Basement). Не можна не згадати вплив таких клубів як Closer, ∄, Arsenal, де люди готові чекати годинні черги, щоб потрапити на вже легендарні вечірки. Шалений темп розвитку привернув увагу й інших клубів. Bassiani, наприклад запустили фестиваль «Іскра», з шоукейсом якого активно подорожують.

Повномасштабне вторгнення, як і колись Революція Гідності, а потім карантинні обмеження, примусило промоутерів звертати більше уваги на локальних музикантів. Зараз українців все частіше можна побачити в міжнародних лайнапах відомих клубів та фестивалів, а їх релізи — на великих лейблах. Mixmag Україна поговорила з музикантами Alinka, Mell G, Phase Fatale, human margareeta, Tofudj та Vera Logdanidi про українську сцену 2020-х, кардинальні зміни сьогодення та виклики майбутнього.

Вперше я приїхала в Київ на запрошення ∄ у грудні 2019 року. Чесно кажучи, не знала, на що очікувати, оскільки останній раз я була в Україні ще дитиною. Врешті, все пройшло неймовірно, пам’ятаю, як не втомлювалася всім повторювати: «Це найкращий клуб у світі». Сцена перед повномасштабним вторгненням для мене була свіжою та дуже особливою, натовп завжди живий та відкритий. Кожного разу було відчуття, що ти є частиною справді чогось особливого. Місцеві артисти також були неймовірними.

Я вважаю, що те, що зараз відбувається на сцені, дуже важливо, це надихає пережити складні часи. Музика створена для цього, танці — це боротьба за свободу, за відчуття єдності. Думаю, що сцена зараз сильніша, тому що має спільну ціль. Після перемоги вона стане єдиною у своєму роді та поверне статус культурної столиці. Я дуже вдячна, що можу сюди повертатися, це найважливіше місце для мене.

Мій перший візит відбувся в серпні 2021 року, він співпав з дебютом на ∄ та першим роком гастролей. Відверто, в мене не було багато очікувань, оскільки перші гіги були непередбачуваними й не завжди йшли за планом.

Я багато чула про київську сцену та клуби — Keller, ∄, Arsenal і Closer. На той момент в моїй бібліотеці вже були треки від Raavel і Re:drum, які я граю досі. До речі, познайомилася з ними на вечірці в ∄. Тоді на бекярді, всього за кілька годин мене оточили купу милих і добросердечних людей, цей гіг був неймовірним досвідом. Що мене приємно здивувало, так це те, що жінки відігравали значну роль у керуванні київськими клубами — з цим я раніше не стикалася.

Музична сцена Києва завжди займала особливе місце в моєму серці, і мені так сумно думати про час і зусилля, які знадобляться для її відновлення.

Памʼятаю, як вирішила переїхати до Київа — у жовтні 2021-го в мене був запланований виступ. Хоча вечірка нічим не відрізнялася, я чудово провела час з друзями. Тоді Ілля та Раавель зустріли мене з аеропорту традиційним українським хлібом-сіллю, зворушливий момент, я мало не розплакалася, це було так мило! Наступного дня я спонтанно заявила: «До кінця року я переїжджаю до Києва». Мені ніхто не вірив, але я наважилася.

Це виявилося одним із найкращих рішень. Мене підтримувала спільнота, моя студія, і всі разом «зібрали» нову квартиру. З допомогою Пледова змогла зробити тур Україною, відвідали Львів, Одесу, Дніпро та Київ, і кожна вечірка була краща за іншу. Реакція людей на мою музику, розмови, віддача були нереальними, раніше в мене такого не було.

Після повномасштабного вторгнення в мене не було змоги відвідати Київ, проте можу сказати, що з гордістю спостерігаю за тим, як мої друзі, продюсери, діджеї, а особливо Standard Deviation та Polygon UA підтримують один одного та розвивають сцену. Я дуже сумую за Україною і сподіваюся найшвидше її відвідати, це точно в моєму списку справ на наступний рік.

В Київ я приїжджаю з 2015 року, спочатку зіграв в Closer, потім у ∄. Оскільки в мене українське коріння (сімʼя тата походить з Києва), я відчуваю особливий зв’язок.

Останнього разу приїжджав з Pablo Bozzi як Soft Crash у серпні цього року — це з легкістю можу назвати одним із кращих виступів. Енергія була на іншому рівні, відвідувачі відкриті до музикальних експериментів, а це означає, що ви можете вирушити в подорож разом без обмежень. Ці вечори в Україні були не просто вечіркою чи клубом. Це акт єдності, акт опору проти репресивних сил, які виступають проти прогресивних цінностей, таких як особиста свобода, рівність або права ЛГБТКІА+. Клуби є місцем, де люди можуть бути тими, ким вони справді хочуть бути, і виражати себе. Відвідувачі можуть об’єднуватися та розвиватися, будуючи ідеї та стаючи сильнішими як спільнота. Це дає клубам більше можливостей для реальних суспільних змін. Я також бачу паралелі з клубною сценою в Тбілісі, де колись жив, і вже протягом 7 років є резидентом KHIDI (навіть виступав на протестному рейві перед парламентом Грузії). Там також клубна спільнота може бути рушієм змін. Це вражаюче бачити, і честь бути частиною цього. Звісно, не всі виступи такі, деякі гіги виключно розважальні, але для мене завжди було важливо, щоб моя музика надавала глибші почуття, мала сенс і могла достукатися до людей.

Я вважаю, що створивши лейбл BITE і колектив навколо нього, я можу досягти більшого рівня охоплення. Дуже цинічним способом війна зблизила мене з талановитими артистами, такими як Gael, Nastya Vogan, Omon Breaker чи Jana Woodstock, які переїхали в Берлін після повномасштабного вторгнення. Ми будемо ще більше працювати, видавати їх музику на лейблі та підтримувати один одного. Творчість допомагає людям пройти через важкі часи. Європейська сцена допомогла українським артистам і музичній спільноті загалом розвиватися, а також включити їх до міжнародних лайнапів.

А на місцевому рівні — всі продовжують розвиватися, з'явилося багато молодих артистів. Дуже цікаво спостерігати, куди це піде, і я впевнений, щойно країна знову відкриється, знову процвітатиме. Я не можу дочекатися, щоб повернутися знову!

Перед початком повномаштабного вторгнення українська сцена стрімко розвивалась, багато з українських артистів почали частіше грати за кордоном. Ковідні роки, якоюсь мірою, позитивно повпливали на сцену в цілому, бо в Україні були менш жорсткі обмеження в порівнянні з Європою. Це вплинуло на клубний туризм.

Але були й негативні моменти, наприклад, фокус промоутерів в основному був направлений на певний пул музикантів. По факту постійно грали одні й ті самі люди. «Молодому» артисту було складно потрапити в лайнап на вечірку. Різноманіття вечірок майже не було, виглядало це, на мою думку, як регрес.

Особистий досвід не дуже великий, я грав виключно у Варшаві декілька разів. Останній раз це було в лютому 2023 року. Можу сказати одне, що вечірки в Києві були завжди набагато довші й публіка в Україні більш вибаглива. Зараз сцена виглядає більш різноманітною. Багато «українських зірок» поїхали за кордон і не повернулись. Це дало змогу новим артистам заявити про себе. Також сильно зменшилась кількість закордонних артистів в лайнапах, що теж відкрило вікно можливостей для локальних. Зʼявилось музичне різноманіття, тепер на вечірках грає не тільки «техно».

Складнощі для нинішнього часу — це, звісно, ізоляція для хлопців, яким виїзд за кордон майже неможливий, а також мобілізація до лав ЗСУ. Не бачу в цьому нічого поганого, війна триває, тому це нормально.

Війна по різному впливає на людей, когось мотивує більше робити, когось демотивує. Тому передбачити наслідки складно, але я точно впевнений, що сцена стане потужнішою, ніж була.

Від Маріуполя до Тернополя, від Харкова до Одеси й від Києва до Дніпра — в кожному регіоні України останні десятиліття процвітав андеграунд і творились легендарні події. Наша яскрава культура — це дійсно унікальний феномен. Відчуття свободи й жага до експериментів, можливість втілювати шалені ідеї в обхід бюрократії, боротьба за ідентичність і безупинна рефлексія — все це вплинуло на бурхливий розвиток сцени.

Рейвери зі всього світу їздили до України, щоб відчути унікальність андеграундної музичної сцени, яка ще не встигла комерціалізуватись, як у великих містах Європи та Америки. Забавно, що рейси Київ — Берлін понеділками інколи могли виглядати як афтепаті, бо берлінці гуртом вертались додому після активних вихідних в Україні.

Більшість подій, на яких я граю з початку повномасштабної війни — це фандрейзери для України. Відповідь міжнародного музичного ком’юніті на нашу біду є просто неймовірною, і дуже багато підтримки ми отримали від небайдужих промоутерів, артистів і закладів. За кордоном також сформувалась дуже сильна українська спільнота, яка прикладає багато зусиль для того, щоб нести наш голос і продовжувати збирати кошти для наближення перемоги.

Проте, якщо мова іде не про фандрейзери, а про загальну аудиторію, то в очі одразу кидаються різні контексти та мотивація відвідувати події. В Україні ми маємо можливість продовжувати займатись музикою і будувати культуру тільки завдяки невпинній роботі й неймовірних жертвах нашої армії, медиків і волонтерів. Тут кожен має усвідомити свою відповідальність за нашу свободу. І навіть в очах юних підлітків можна помітити, як їм довелося подорослішати через війну.

Реакцією на російську агресію стала не стагнація, а ще дужчий розвиток української культури. Наша сцена «скинула шкіру» — оновилась і трансформувалась. Нарешті локальні таланти отримали належну увагу і відкрилась дорога молодим артистам. Наш освітній проєкт «Платформа музичної різноманітності» у колаборації з Cutiecore і ∄ якраз був створений у цілях підтримки молодих артисток і надання умов для їх зросту.

Економічний фактор не є новою проблемою, але війна ще більше посилила складнощі, з якими стикається спільнота.

Наразі сучасна українська сцена розвивається не тільки в межах країни, а і по всьому світу. А також остаточно стала очевидною небезпека співпраці з російським ринком для тих, хто не усвідомлював цього раніше.

Надважливим є пам’ятати, що велика кількість неймовірних музикантів та професіоналів музичної індустрії були вимушені піти на війну. Ми маємо максимально підтримувати наших героїв та героїнь, і тоді існуватиме надія на те, що культура і надалі буде стрімко розвиватися і яскраво палати.

Перед вторгненням людство кілька років протистояло пандемії, яка, як відомо, особливо сильно вразила туризм та сферу культурно-розважального бізнесу. Багато закладів та проєктів припинили роботу. В Європі в цей момент культурні проєкти та артисти отримували певну фінансову підтримку від урядів. В Україні ж, окрім разової компенсації у розмірі 8 тисяч гривень ФОПам та найманим працівникам, мені не відомі інші ініціативи. Втім, як говорять: «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими». Сцена витримала цей удар, можливо, не без допомоги більш гнучкого підходу до обмежень від нашого уряду. Діячі згуртувались, була проведена неабияка робота з лобіювання більш системного підходу до регуляцій. Врешті, ми отримали хоч якусь модель з шансом на існування та зелені зони в період спаду захворювань — це дуже допомогло залишатись на плаву та навіть розвиватись. В певні моменти Україна була чи не єдиним місцем, де культурно-масові заходи були можливі та легальні.

Для мене українські вечірки були, є і, сподіваюсь, будуть завжди найкращими. Однак це не означає, що в закордонних колег немає чого повчитися. Кожен день я вдячна ЗСУ за те, що маю можливість продовжувати займатись своєю справою, бачити світ, обмінюватися досвідом та зустрічати близьких по духу людей в різних куточках світу. Я зустріла багато неймовірних команд та артистів і накопичила певні замітки того, що можна б було б запозичити з їх досвіду. Взаємодія є великим плюсом для всіх сторін.

Локальна сцена тримається, але переживає не найкращі часи. Це очевидно. Великі події втратили іноземну аудиторію та взагалі перебувають у стані очікування, нічні формати заборонені, гостей запрошувати дуже важко й Україна досі живе під обстрілами. Ризики при плануванні подій колосальні. Артистам-чоловікам дуже важко отримати дозвіл на виїзд на закордонні гастролі, а локальні гонорари в більшості в ці часи не є чимось, на що можна прожити. Це тільки вершина айсберга складнощів. Проте є цікаві процеси: я, як працівник школи Closer Connections, маю нагоду бачити, що нова кров долучається дуже активно, і в цих людях вже проростає зерно, посіяне кращими представниками сцени. Головне зараз — протриматись ще одну зиму і продовжувати підтримувати військових. Майбутнє і сцени, і взагалі нашої культури знаходиться в їх руках.