Картогріфія змін: Nastya Vogan та Phase Fatale про спліт-EP Standard Deviation

Подорожі — це не лише про кілометри. Вони — про зміну стану, розмиття часу, втрату й пошук себе. Саме таку подорож пропонують Nastya Vogan та Phase Fatale у новому релізі лейблу Standard Deviation — вініловому спліті «Transitioning Practice», який говорить про пам’ять, кордони, опір і повернення.

Обидва артисти мають різні маршрути до Києва, але щоразу туди повертаються — кожен зі своїм досвідом, звучанням і емоційним кодом. Їхня музична співпраця триває не перший рік: B2B сети в клубі ∄, спільні релізи на лейблі BITE, і тепер — чотиритрекова історія, де поєднано медитативну чутливість і техно-механіку з точністю скальпеля.

Уляна Калуш поговорила з кураторкою Standard Deviation Марʼяною Березовською та артистами Nastya Vogan і Phase Fatale про психогеографію транзиту, Лакана і бабусю Розу, роль музики в часи війни, силу повернення та тонку межу між танцполом і спогадом.

Mixmag Україна: Як виникла ідея об’єднати саме Nastya Vogan і Phase Fatale у спліт?

Марʼяна Березовська: Ідея поєднати Nastya Vogan і Phase Fatale у спліт виникла давно — це було цілком природно. Вони рухаються у схожому музичному напрямку, і між ними давно склалася не лише особиста, а й креативна дружба. Настя вже з’являлася на його компіляції для Bite Records. Вони також грали back-to-back у клубі на Кирилівській — це був дуже особливий сет на святкуванні 4-ї річниці клубу у 2023 році. А нещодавно, 25 травня, Настя виступила на шоукейсі Phase Fatale у Berghain. Їх об’єднує не лише музичний стиль, а й спільне бачення мистецтва, підхід до творчості, навіть певна життєва філософія. Тож ця співпраця стала логічним і органічним продовженням їхнього особистого й артистичного діалогу.

Phase Fatale: Саме так, Standard Deviation звернулися до нас із пропозицією, оскільки перезапускають серію вінілових релізів лейблу, присвячену сплітам. Це мало повний сенс, адже ми поділяємо схоже музичне бачення та бекграунд, вже виступали разом на Second Floor і раніше співпрацювали.

Mixmag Україна: Ви знайомі вже давно, грали спільні сети. Як би ви описали свій музичний діалог — у чому резонуєте, а в чому відрізняєтесь?

Phase Fatale: Наш музичний діалог майже не потребує слів — саме це робить співпрацю найкращою. Коли є ментальний зв’язок, пояснення стають зайвими: просто існує взаємне розуміння напрямку, в якому ми рухаємося, і кожен доповнює музичне висловлювання іншого. Ми обоє дивимося на світ як мрійники, захоплюємось сюрреалістичним всесвітом Девіда Лінча. При цьому маємо музичну освіту й велику любов до просторової, емоційно насиченої музики. Мабуть, найбільший контраст — те, що ми виросли у різних півкулях, але саме це робить наші ідеї ширшими й глибшими.

Nastya Vogan: Я згодна — і дивуюсь, і ціную. Думаю, все залежить від правильних рецепторів сприйняття.

Mixmag Україна: У вас обох — особливий зв’язок із Києвом, хоча ви приходите до нього з різних контекстів. Як це місто стало важливою точкою тяжіння — і для вас, і для релізу?

Nastya Vogan: Для мене неймовірно важливо зберігати зв’язок із Києвом, адже саме там я формувалася як митець, і це місто глибоко вкорінене в моєму серці. Воно сповнене магії — я ніби розмовляю з ним через символи, збіги. Я відчуваю глибоку любов до свого ком’юніті там.

Phase Fatale: Київ займає особливе місце в моєму серці, бо родина мого батька родом звідти. Я завжди відчував зв’язок із цим містом і закохався в нього, коли почав приїжджати туди десять років тому. Простір і енергія клубу подарували мені багато моментів самоосмислення та внутрішніх відкриттів.

Коли ми думали про концепцію платівки, пов’язану з переходом до Києва й крізь нього, я хотів передати світлу, позитивну сторону цього досвіду — але водночас і віддаленість, ніби недосяжність, що з’явилася з початком війни.

Mixmag Україна: Як ви обговорювали концепцію релізу? Наскільки ваші треки були створені у взаємозв’язку, чи це радше паралельні, але пов’язані шляхи?

Phase Fatale: Ми свідомо вирішили не обговорювати, над чим працюємо. Кожен почув треки іншого вже на етапі фінального мастерингу — і це було справді вражаюче: усвідомити, наскільки органічно вони доповнюють одне одного — і звучанням, і емоційним настроєм.

Перші треки передають відчуття меланхолійного руху — ніби транзит, утримуваний прямим ритмом 4/4, у той час, як наступні занурюють у піднесену, ламану IDM-ритміку.

Mixmag Україна: Отже, цей реліз знаменує повернення лейблу до фізичного формату. Це більше про ностальгію чи про щось інше?

Марʼяна Березовська: Це точно не про ностальгію. Ми вже видавали два вінілові релізи й вирішили продовжити цю серію.

Але ми не обмежуємося лише платівками — бачимо фізичний вимір лейблу як ширший простір для різних медіумів: публікацій, арткнижок, журналів. Це наша спроба мислити музику як мистецьке висловлювання в багатьох площинах.

Окремо важливою є візуальна складова — ми завжди працюємо з хужожниками та художницями, які близькі нам за духом.

Mixmag Україна: Настя, у твоїх треках відчувається тема переходу, часу, подорожі як внутрішнього ритуалу. Чи можеш розповісти більше про той стан «присутності/відсутності», який ти намагалася зафіксувати?

Nastya Vogan: Я навіть написала короткий текст про цей стан — transitioning territory. Кожного разу, коли ми переходимо з одного простору в інший, щось у нас змінюється. Сам шлях — довгий, виснажливий, з пересадками, браком сну, годинами дороги — поступово змінює сприйняття й вводить у медитативний стан.

У цьому стані відкривається доступ до тих частин себе, які зазвичай приховані. Через депривацію — тілесну, емоційну — ти стаєш водночас більш присутнім і менш важливим. Це особливий баланс.

Mixmag Україна: Твій трек «Limerence Practice» перегукується з лаканівським образом лімеренсу. Як особиста або філософська ідея трансформувалася у звук?

Nastya Vogan: Трек «Limerence Practice» написаний у розмірі 5/4 — це створює ефект мантри, де ти губишся між «тут» і «там», між теперішнім і пам’яттю. Він грає з межами часу й ритму.

Фраза «this is not a love song» повторюється, але з кожною ітерацією трансформується: «love song» стає «last call», «lost hole», «less whole», «that’s all».

Ця гра зі звуком — моя спроба дослідити те, що Лакан називав лімеренсом: не кохання до людини, а занурення у її відсутність, у власну проєкцію. Це не романтичне почуття, а стан, де ми дивимося у дзеркало й бачимо не когось іншого, а себе — наші тіні, страхи, надії, сподівання.

Як у кафкіанській фразі: «любов — це ніж, яким я копаюсь у собі». Цей стан можна використати для самопізнання, навіть трансформації.

У першій версії треку був ще рядок про відключення світла у Великій Британії — щось, що часто трапляється і в Києві під час повномасштабної війни. Ці моменти зміщеної реальності теж присутні в композиції.

Mixmag Україна: Гейден, твій трек «Kekkai» звучить як звуковий щит або кордон. Як ти переживаєш тему «межі» — геополітичної, особистої, культурної — у своїй музиці?

Phase Fatale: «Kekkai» японською означає «бар’єр», але також — магічне силове поле, що розділяє світи. У цій композиції йдеться саме про таке поле — про невидиму захисну оболонку, яка сформувалася навколо Києва, про форми самозахисту. Це також про перетин цього бар’єра — зокрема, мандрівку туди, яку я закарбував через польові записи з потяга.

Поліритмічні секвенції, тужливі, меланхолійні педи — ця композиція ідеально втілює той план, який ми з Хуаном (Silent Servant) сформували на самому початку співпраці: музикою торкнутися меж горя.

У своїй творчості я прагну досліджувати межі — і музичні, і концептуальні — змішуючи впливи жанрів, які історично або езотерично пов’язані між собою. Так я будую наратив.

Загалом, ця композиція — спроба перевірити: а чи всі кордони вже справді пройдено?

Mixmag Україна: «Neosyazhna Rosa» — дуже особистий жест. Як ти вирішив вплести історію своєї бабусі у цей трек? Що для тебе означає цей зв’язок із українським корінням сьогодні?

Phase Fatale: Оскільки цей реліз у самій своїй суті присвячений Києву, абсолютно природно було вплести в нього і мою особисту, сімейну історію.

Моя бабуся була моїм першим і, певною мірою, єдиним зв’язком із Києвом — але вона пішла з життя ще до того, як я став дорослим і зміг глибше поговорити з нею про це.

Це частина моєї ідентичності, яка для мене надзвичайно важлива — і яку я хочу далі пізнавати.

Mixmag Україна: Як відбувалася співпраця з CROSSLUCID над оформленням?

Phase Fatale: Візуальне оформлення релізу фіналізувалося приблизно в той самий період, коли помер Девід Лінч. І мені здається, ми всі тоді побачили в цій роботі відлуння його естетики.

Образ ангела, наприклад, перегукується з фільмом Wild At Heart («Дикі серцем»), а той — зі «Чарівником країни Оз». Це символ подорожі, переходу крізь темні реальності — до чогось світлішого.

Марʼяна Березовська: Ідея залучити CROSSLUCID належала Насті Воган — вона давно знайома з цими художниками й добре відчуває їхню візуальну мову.

До того ж, ми вже працювали з ними раніше — над одним із сезонів клубу. Було логічно повернутися до цієї співпраці саме зараз.

Настя написала цілий текст про настрій і досвід, які хотіла втілити через цей альбом, і зібрала мудборд. До нього долучився і Гейден, і ми зі сторони лейблу теж працювали на концептуальному рівні. Після цього CROSSLUCID «начарували» свій світ — глибокий, багатошаровий, емоційний.

Їхнє бачення музики й мистецтва дуже резонує з нашим. Далі ми, як лейбл, доопрацювали дизайн обкладинки — і так з’явилась ця платівка.

Nastya Vogan: Я безмежно вдячна ангелам з CROSSLUCID за те, що вони доєдналися до проєкту. Це була дуже інтуїтивна, майже метафізична взаємодія.

Mixmag Україна: У цьому релізі багато тем — війна, ідентичність, пам’ять. Чи відчували ви потребу зафіксувати цей стан?

Nastya Vogan: Так, однозначно. Те, що відбувається зараз у Києві та в Україні, — це суміш трагедії й краси, яку важко вмістити всередині себе.

Електронна сцена, як говорить Гейден, стала формою спротиву й водночас дзеркалом, архівом, місцем безпеки — в найширшому сенсі.

Я надзвичайно ціную і пишаюся зусиллями всіх учасників сцени, які підтримують її в цьому складному середовищі. Це вимагає справжньої відданості й великої внутрішньої сили.

Марʼяна Березовська: І для Насті, і для Гейдена було важливо зафіксувати цей стан — ці поїздки до Києва, цей досвід.

«Transitioning Practice» — це не просто про географічне переміщення. Це про шлях повернення, трансформацію, внутрішній рух. Настя живе між Києвом і Берліном, Гейден — у Берліні, постійно гастролює. Але саме ця подорож до Києва, з усіма пересадками, нічними поїздами, ритмом дороги — стала для них особливою.

Для Гейдена це ще й точка дотику з особистим минулим: як він зазначив, його бабуся Роза родом з України. Цей реліз — не лише про теперішнє, а й про пошук зв’язку з корінням, про нитки, які поєднують покоління.

Артисти свідомо обрали нестандартну форму оповіді. У візуальних посиланнях були аніме, філософські алюзії, нові символи. Ця історія не буквально спирається на традицію — вона будує сучасну, гібридну, багаторівневу реальність, у якій українська ідентичність не маргінальна, а інтегрована в глобальний культурний контекст. І для нас, як для лейблу, це надзвичайно цінно.

Phase Fatale: Музика та мистецтво залишаються способами самовираження — навіть у найтемніші часи, а можливо, саме тоді вони стають найнеобхіднішими. Це форма емоційного виходу, момент утечі, спосіб зафіксувати дух часу й передати його далі.

Клубна культура, особливо в таких містах, як Київ чи Тбілісі, сьогодні — це опір. Вона знову стала простором контркультури, дуже схожим на те, яким він був у перші роки свого становлення. Це місце, де народжуються ідеї, які згодом набувають форми й масштабів, здатних змінювати статус-кво.

Mixmag Україна: Ви обоє працюєте на перетині жанрів, значень, станів. Що б вам хотілося дослідити в майбутніх проєктах — індивідуально чи разом?

Phase Fatale: Ми продовжуємо взаємодіяти на деяких релізах мого лейбла BITE, і 24 травня виступили разом у Berghain. Що буде далі — побачимо. Це відкрите поле.

Nastya Vogan: Для мене це процес. Я вірю, що ми завжди повертаємося до чогось, що живе всередині нас. Це і є те, що я називаю арками — сенсовими зв’язками між простором, часом і моментами.

Mixmag Україна: Марʼяно, а що тебе захоплює зараз як кураторку?

Марʼяна Березовська: Мене цікавлять талановиті українські артисти, які створюють нову міфологію, нову айдентику сучасності. Це покоління формує унікальний культурний код — і я щаслива бути його частиною.

Для мене важливо не лише підтримувати артистів як виконавців готового продукту, а бути з ними в процесі. Говорити про концепт, музику, візуальне бачення.

Мені цікаво створювати умови, у яких лейбл стає не просто платформою для релізу, а повноцінним середовищем для розвитку ідей.

Ще один фокус — це створення мостів між українською сценою та світом.