Артист місяця: The Maneken

Відомо, що The Maneken дуже ретельно працює над кожним своїм альбомом. Досконалий саунд, купа живих інструментів, розмаїття мелодій — це те, що притамано всім релізам Євгена Філатова, починаючи від амбітного дебюту «First Look» (2008) чи софт-року «Soulmate Sublime» (2011) і аж до зрілого «Sale%» (2016), на якому зірковий саунд-продюсер змістив фокус уваги слухача на численних запрошених вокалістів (ок).

Разом з тим, на свіжому альбомі «Nova Era» The Maneken перевершив навіть самого себе. Працювати над альбомом майже 10 років, залучивши до запису понад 70 музикантів — безкомпромісний творчий метод, як для поточних реалій індустрії.

The Maneken — останній романтик, який настільки сильно любить музику, що готовий класти на її вівтар всі свої сили, час та кошти, не просячи нічого взамін.

На своєму новому альбомі «Nova Era» він робить вражаюче правдоподібну реконструкцію автентичного фанку 70-х. Євген підходить до справи з тією ексцентричною упоротістю та увагою до деталей, з якою працюють не музиканти, а режисери. Наче Дені Вільньов, який збирає 2500 аудіо-доріжок звучання писку для правдоподібного відтворення Арракісу (це, до речі, правда), The Maneken по-гіковські шукає всі ці «обробки-лампи-плівки-фільтри-преампи», аби його фанк звучав дійсно як фанк. І коли ці дрібні деталі нарешті складаються в загальній конструкт — починається магія!..

За лічені дні до виходу альбому Mixmag Україна поговорив з The Maneken про його довгоочікуваний камбек, деталі роботи над «Nova Era» та утопічність самої ідеї пошуку власного саунду в 2025 році. Бонусом до великого інтерв’ю — ексклюзивний cover mix від The Maneken, який вже доступний для прослуховування на нашому Soundcloud-каналі.

Mixmag: Євген, привіт! Перше враження від твого нового альбому — він ну дуже еклектичний. Звісно, ти давно довів, що можеш зробити різну музику як соло-артист і як учасник проєкту ONUKA чи кінокомпозитор… Але щоб так!) Чого тут тільки немає: хіп-хоп, шпигунський фанк і навіть семпли з Океан Ельзи…

The Maneken: Цьому є просте пояснення (ред. — посміхається). Під час локдауну в 2020 році, лишившись вдома і маючи, нарешті, вільний час, я сів розбирати свої замальовки, накопичені ще з 2016 року. І це були дуже різні демо, бо я їх записував час від часу, ще не маючи загального уявлення про те, що «ось я пишу альбом!». Але більшість із цих демо пішли далі в роботу, тому і така еклектика. На щастя, мої колеги-музиканти мали вдома аудіоінтерфейс, мікрофон, тож я ще в локдаун почав залучати їх до запису і поступово збирати партії живих інструментів: труба, флейта і так далі. Це все складалось як пазл.

Mixmag: Цей альбом як шведський стіл. Ти все хочеш спробувати, але за один раз його складно проковтнути)

The Maneken: Щиро кажучи, я планував зробити альбом з 18 треків, але команда вмовила мене скоротити хоча б до 14 (ред. — сміється). Мені сказали, що це важливо для подальшого просування. Перший сингл, другий… Не все за раз.

Mixmag: А які пісні обрали синглами?

The Maneken: Пілотний сингл — це «One Night Stand» з Nathan Daisy із dOP. Ми випустили його разом із кліпом. Другим синглом стала пісня «В Моїм Серці». Хоча насправді від початку у нас були й інші варіанти. Я думав про трек «Until It’s Over», але наша внутрішня фокус-група сказала, що він дуже схожий на якийсь старий фанковий запис. Та навіть якщо так — я цього зовсім не цураюсь.

The Maneken: Я не вигадав цей жанр. Я в нього граю. Як манекен, на який можна одягнути лук в дусі 70-х… і подивитись, як це буде виглядати. В цьому завжди і полягала суть проєкту The Maneken. Я все приміряю на себе.

Тому так, я не претендую на оригінальність ідей. Але в тому, як саме я це роблю, я кожен раз піднімаю планку складності для себе. 70 музикантів — це не просто. Всі ці струнні… це капець! І я тут дійсно погрався в автентику — писав все на вінтажному обладнанні з класичними родесами, вурліцерами.

Mixmag: Так, ретро-вайб дуже чутно.

The Maneken: На мене суттєво вплинув проєкт Барда «Вусатий фанк», завдяки якому я відкрив для себе місток між західною музикою 70-х та Україною, яка, як виявляється, тоді взагалі не відставала від моди. Це стало моєю першою точкою опори та імпульсом, з якого народилась пісня «Зупинись». Такий, умовно кажучи, фанк із сопілками. Ми зняли на неї ретро-відео на фоні модерністської будівлі. Вийшло дуже прикольно.

Mixmag: Вона, до речі, звучить одночасно як вусатий фанк і як неаполітанський фанк — те, що стало модним після появи Nu Genea. Думаю, «Зупинись» мала б великий попит серед дігерів на Bandcamp.

The Maneken: Тут тобі видніше!)

Mixmag: Крім 70 сесійних музикантів, на цьому альбомі є також цікаві фіти. Натан багато часу проводить в Україні, він тривалий час був у стосунках із Аліною Паш. Тому я приблизно здогадуюсь, як і де ви могли перетинатися. Але як на альбомі з’явився Грегорі Бойд? Це ж прямо супер-зірка світового джазу.

The Maneken: Він приїздив із концертом в Україну. Після цього ми зустрілись з ним в барі, поговорили і поїхали до мене на студію. Я сів за барабани, а він почав співати. Не було ані гармонії, ані акордів. Я просто грав на барабанах, а він співав. Так народилась ця пісня. Звісно, потім вона обросла іншими партіями, але народилась дуже легко — з імпровізації.

Щодо Натана, то у нас із ним була домовленість: він співає в двох треках на моєму альбомі, а я продюсую два його сольних сингли, які також вийдуть цього року. І до речі, ти згадав про семпл з Океан Ельзи… Це ж не семпл! Це Вакарчук спеціально заспівав для треку «В Моїм Серці».

Mixmag: Ого, правда?!

The Maneken: Так-так! Я гортав стрічку в інстаграм і натрапив на запис ОЕ з оркестром 20-річної давнини. Просто сріпав на телефон, взяв, прискорив…, а потім Славік якось був у мене в студії і я попросив його заспівати наживо «Ти — квітка!» вже для мого треку. Звісно, я мав потім погодити із ними цей трек, але Їм все сподобалось!

Mixmag: Що ще залишилося поза кадром?)

The Maneken: Ну, наприклад, мало хто знає, що текст для пісні «В Моєму Серці» написала Alyona Alyona. Також серед авторів лірики є Катя Рогова, Вова Мажора, чию музику ми колись випускали на VIDLIK Records. Долучилось багато людей: автори, музиканти. Це не схоже на мої попередні альбоми, де я працював у режимі one man orchestra. Цього разу я вирішив зробити все набагато ширше, а зіграти самому на 15 скрипках — це вже дійсно складно (ред. — сміється).

Mixmag: Ти дійсно писав цей альбом майже 10 років?

The Maneken: Ну не всі десять, але п’ять — точно. Хоча і п’ять років на створення альбому — це дійсно дуже багато. Насправді, він був готовий ще в липні минулого року, але я не наважувався його тоді випускати. Було відчуття, що в такий час всім довкола, м’яко кажучи, не до фанку.

Mixmag: Якщо в митця досі є сили нести світло, добро та любов — він має це робити та лікувати душі людей.

The Maneken: Погоджуюсь. Зараз я теж вже схиляюсь до того, що світла музика потрібна людям. І я також дуже вдячний обставинам, які дають мені можливість бути тим, кого називають «незалежний артист». Я досі сам вирішую, скільки мені працювати над альбомом, скільки на нього витрачати, коли його випускати, і так далі. Це привілей. Бо по законах індустрії, якщо артиста 10 років не було чутно, то в принципі вже немає сенсу повертатись; можна запускати новий проєкт і почати все з нуля. Але із The Maneken це якось працює!.. Це дуже дивно.

Mixmag: Для української сцени The Maneken — це скоріш інді-мейджор проєкт. Все ж таки, масштаб в тебе трохи інший за типовий «інді». Ти кажеш «студія», «команда», «фокус-група» — це терміни далеко не з лексикону інді-артистів)

The Maneken: Позиціонування себе як інді-артиста дає мені більш правильне розуміння того, яке в мене місце на сцені, і втамовує мої власні творчі амбіції, які часто можуть завести тебе не туди. З моменту виходу альбому я не матиму до нього відношення. Я знаю це по собі: коли альбом почують всі бажаючі — все, це перестане бути моїм. Далі воно живе своїм життям. А якраз от «дозволити власній музиці жити своїм життям» — це і є той сенс, який я вкладаю в термін «інді».

Mixmag: Які внутрішні трансформації відбулись з тобою в проміжку між альбомами «Sale%» та «Nova Era»?

The Maneken: Безперечно, я набув більшого досвіду. Наприклад, музика для кіно відкрила мені такий діапазон, який дозволяє ставитись до поп-культури, поп-музики не те щоб зверхньо… але ну це просто абсолютно інший масштаб мислення. Перші кінематографічні кроки я робив, ще коли писав інтро для альбому ONUKA — є декілька інструменталів, які нагадують музику для кино. Але справжня cinematic music — це Вища Ліга!

Mixmag: Як саме ти працюєш над музикою для кіно? Який там алгоритм дій?

The Maneken: Я пишу в міді, потім аранжувальник розкладає це на партії, а потім великий склад музикантів грає наживо. І далі я знову працюю в проєкті. Робота в кіно збільшила мою «камеру зберігання». Тепер там ще безліч додаткових стелажів. І це допомагає в будь-яких процесах: в музиці для реклами, в комерційних проєктах, в роботі над аранжуваннями для інших артистів, або навпаки — в чомусь дуже експериментальному.

Музика для кіно активувала всередині мене якийсь прихований ZIP-файл, який відкрив мені очі на те, як зробити фанк саме таким, «як тоді». Без роботи над саундтреками просто не було б таких треків, як той же «Look Who’s Back».

Mixmag: Ну так… Це ж Shaft!)

The Maneken: Ага, Айзек Хейс. Це моя улюблена музика. І якщо слухач дійсно буде порівнювати мої треки із такими записами, якщо люди вважатимуть, що моя музика має право стояти поруч, то це саме те, чого я і хотів.

The Maneken: Справа в тому, що я не є автором-виконавцем в класичному розумінні. Мені здається, що такі люди сідають за фортепіано і починають співати там, знаєш, якісь тексти, на якісь теми. А я робив цей альбом як продюсер. Моє поле реалізації — це аранжування.

Mixmag: Я бачу, що тобі хочеться якось детально це пояснити слухачеві; провести межу між оригінальним твором і запозиченням. Власне, на альбомі є пісня «Своє», яка піднімає цю тему. Що, з одного боку так, всім треба робити «своє». А що таке це «своє» в 2025 році, коли вся музика вже написана? Ти там доволі відверто розкриваєш всі свої референси — від Tame Impala до Earth, Wind & Fire.

The Maneken: Так, в цій пісні все дуже гротескно: фортепіано і сам цей жанр… АВВА чи щось таке. Вона про різні ситуації. З одного боку, я маю великий досвід в індустрії рекламного продакшену. І там це взагалі норма — все починається зі слова референс. Тебе буквально просять: «Зробіть, як ось тут». Іноді і з артистами так само. Якщо артист замовляє аранжування, він каже: «Хочу, як тут». І тоді я питаю: «А не краще буде спробувати зробити щось своє?». Тому так, це про всіх нас. Але я вже в другому куплеті розгортаю цю ситуацію на себе. І виявляється, що… камон, дядя! Тут в тебе Айзек Хейс, тут Барі Вайт (ред. — сміється). Можна далеко зайти в цих роздумах.

Mixmag: Музична індустрія ніколи не була настільки нудною, передбачуваною та абсурдною, як зараз.

The Maneken: Або взяти цей факт, що будь-який артист тепер автоматично має стати блогером. Що можна взяти з артиста? Записав пісню, вийшов на сцену — заспівав, зіграв. Все, молодець! Так ні, тепер треба знімати рілси, постити сторіс… тут потанцюй на камеру, тут вивчи якісь рухи. Мене трохи бісить ця тема, тому що я не хочу це робити. Я вирішив, що запишу лайв з музикантами, поріжу його на окремі відео і все. Ок, може раз там попозую, зніму щось ефектне для прем’єри. Але постійно жити в цьому… «цьомки-бомки» — це жесть. Я готовий позбутись всіх плюшок та дивідендів; всіх цих «бустів», б***ь. Але я не хочу це робити.

Mixmag: Ми зараз можемо виглядати з тобою, як два чуваки в передчутті кризи середнього віку.

The Maneken: Зануди, ага! (ред. — сміється).

Mixmag: Так) Але з іншого боку… Я от був нещодавно на премії Jager Music Awards. І там, знаєш, такі наративи, типу молодь-молодь, сцена квітне, нові імена! Але якщо такий артист як The Maneken може на 10 років зникнути, а потім повернутись на таке ж саме вільне поле, то про що це каже? Це каже про те, що за 10 років твоє місце — такого от упоротого продюсера, еклектика, перфекціоніста — його ж ніхто навіть і не спробував зайняти.

The Maneken: Тут є один важливий факт. Із часом моє ім’я — Євген Філатов та The Maneken стали наче єдиним цілим. Всі ці роки я наполегливо працював. Я працював над запуском гурту The Elephants, Granula Grace, Jerry Heil, WWWAAAVVVEEE та інших релізів нашого лейблу. Я розробляв лайви, робив аранжування, знімав відео, купляв інструменти! Так само, як і Лєра в якості продюсера. Далі, звісно, ONUKA. В Нати з її ідеями та баченням була така стартова позиція, що я сказав собі: «Так, цій дівчині треба приділяти набагато більше уваги!».

Все це допомогло, в тому числі, моєму власному розвитку. Одне чіплялось за інше. Суддівство Нацвідбору до Євробачення… Короче, я десь постійно був. Не можна сказати, що я так от прямо зник на 10 років. Зсередини мені здавалось, що моя музика кудись поділась, але я навпаки став ще більш помітним, ніж раніше.

Mixmag: Так, але давай змоделюємо ситуацію. От вийшов твій альбом, редактори стрімінгів оновили плейлисти і там, де має бути, умовно, фірмова українська музика, ти заходиш і такий: «Блін, нажаль, немає The Maneken в плейлистах». А на твоєму місці, хз, The Ecsponat) Я не можу собі таке уявити. І знаєш чому? Бо редактори розуміють: ось ці та ці артисти випускали пісню вчора — випустять завтра, а цей артист випустив перший альбом бог зна за скільки років і в цьому є певний ексклюзив. І я не про якість музики, що ніби «швидко значить погано». Я зараз саме про виробничий цикл, якщо говорити такою вже дуже сухою мовою.

В тебе довгий та складний виробничий цикл. А нова генерація артистів диктує умови, коли домінуючим є короткий виробничий цикл, бо пісня — це, перш за все, привід для посту в контент-плані. Це стосується не всіх, але більшості. Швиденько взяли готові шматки музики в Splice, щось із них зібрали, записали вдома вокал, завантажили через Distrokid, все — понеслась! І тут ти… з вурліцерами, з сесійними музикантами. Певен, ви ще і 180-грамовий вініл захочете випускати!) Ти відчуваєш впевненість в своїх силах, аби рухатись проти загального тренду споживання музики?

The Maneken: Не тільки вініл, я ще і лайв зроблю (ред. — сміється). І вірю, що це спрацює. На емоційному рівні спрацює. Ти знаєш, я думаю, що молодь живе в своїх енергетичних полях. Вони мають рацію — це дійсно їх світ, і там все інакше. Я не хочу вдаватись до ейджизму, але відповідаючи на це питання… так, мені здається, точніше, я можу собі уявити, що вся моя праця буде марною. Я припускаю, що можу не отримати пошани та любові тільки за те, що «ох, ї**ь — 70 музикантів!». Або «ого, бляха, це ж як Jungle!».

The Maneken: Але нещодавно ми зіграли альбом наживо в ДЗЗ і записали це на відео. І ось коли ми зробили це, в мене відбувся власний кульмінаційний момент стосовно цього релізу. Це була моя мрія, щоб от струнні, духові, барабанщик. F ось одразу два перкусіоніста чи, наприклад, клавішник, який грає на шости клавішах з 70-х, 80-х і всі вони звучать саме так, як тоді. В той момент в мене і відбулось святкування цього релізу, хоча я був знесилений.

The Maneken: Тому далі я би взагалі просто натиснув кнопку upload і все! Але зі мною в команді є люди, які потім працюють з моєю творчістю. І я не можу так от просто самотужки взяти, все вирішити, типу «та пофіг на все!», хай воно просто само летить.

Mixmag: Тобто ти все ж таки прислухаєшся до порад, як і що зараз треба робити?

The Maneken: Звісно. Я прислухаюсь до людей, яких поважаю. Я поважаю Лєру як продюсера та свою команду, тому я чую їх думки про те, який трек треба зробити синглом. Я так само поважаю тебе як експерта, тому мені потрібен твій «діагноз». Але при цьому я не маю жодної амбіції конкурувати з поп-виконавцями, з молодими виконавцями.

Mixmag: Плюс запит на світлу, позитивну музику — те, про що ми вже говорили.

The Maneken: Я сильно рефлексував з цього приводу в 22-23 роках. Доходило до того, що я взагалі сумнівався, чи треба доробляти цей альбом? Але поки я сумнівався і відчував себе не доречним, відбулось таке перенасичення цими от жалісними, патріотичними піснями… Що далі вже нікуди.

Mixmag: Є таке. Маю до тебе останнє питання: а що означає Nova Era?

The Maneken: Це все навколо мене, окрім, власне, самого цього альбому. Я став батьком, я почав писати музику для кіно… Будую сауну. Ната запустила проєкт на Фабричній. Ну і якось знову входжу в режим The Maneken. Бо це ж треба грати концерти, будуть запити. А я цього давно не робив.

The Maneken: Все це зараз дуже складно. Я от грав у Барда в ГРАМі на Дні Народження закладу, вийшов покурити, дивлюсь стрічку новин — хуярять Харків. Війна нікуди не дівається. Але 5, 9, 10 років… у музики також є термін придатності. Треба випускати, треба рухатись далі. Та якщо ми будемо відчувати, що вихлопу з цього немає, я зможу спокійно пережити і без концертів, хоча в цей альбом, в зйомки кліпів, лайвів вкладалось багато сил та ресурсу. Як я вже сказав, свій головний лайв я вже зіграв та, на щастя, записав! Думаю, скоро покажемо його на YouTube.

До речі, уяви, у нас там на пульті було задіяно 75 каналів…

Mixmag: О, ні-ні-ні! Не заходь на цю територію) Ми так ніколи не закінчимо!)

The Maneken: Добре! Стопаємо! (ред. — сміється).