10 ЛГБТК+ артистів, які змінили електронну музику

Випестуване поп-культурою комбо «gay + disco» — це лише верхівка айсбергу в глибокій і досі не дослідженій темі впливу ЛГБТК+ митців на танцювальну музику. В рамках серії матеріалів на підтримку Pride Month ми вирішили зробити власну добірку артистів з меншин, кожен з яких суттєво вплинув на еволюцію електронної музики.

Американський композитор Уолтер Карлос надихнув виробника термен-воксів Роберта Муга на створення першого синтезатора Moog. Волтер наряду з Ісао Томіта був сміливим відчайдухом, що планував поєднати на той момент майже не сумісне — класичну музику та синтезатори. В 1968 році він почав гендерний перехід і змінив ім’я на Венді Карлос. Ідентифікація себе як жінки надала Венді творчий імпульс — в тому ж році вийшов її проривний альбом синт-алюзій на Баха — «Switched-On Bach». Симбіоз академічної музики, ембіенту та спейс-синту авторства Карлос зацікавив самого Стенлі Кубрика. Він почув в цих експериментах злам епох та конфлікт між ними — саме те, що шукав для саундтреку свого майбутнього фільму «Механічний апельсин».

Венді добре відчула атмосферу відчуження та тривожність драми Кубрика. Її сюїти на Moog стали ідеальним супроводом для соціальної драми про буденність насильства в кам’яних джунглях і надихнули сотні юних меломанів/футуристів по всій Британії. Серед них були майбутні засновники Cabaret Voltaire, Depeche Mode та The Human League. Фільм вийшов в прокат в 1971 році, а вже за рік Венді зробила операцію по корекції статті. Однак на камінг-аут вона наважилась лише в 1979 році. Новина шокувала тогочасні ЗМІ, але шанувальники добре прийняли відвертівсь Венді. А потім прийшли 80-і — з їх неоновим сяйвом і технологічним бумом. Венді змогла відчути і цю епоху. Її саундтрек до фільму «Трон» (1982) — цегла з фундаменту електронної музики в найширшому розумінні.

Дон Девіс — кінокомпозитор, автор оригінальної музики для трилогії «Матриця». Бенджамін Бріттен — один з найкращих композиторів ХХ сторіччя. Пауліна Оліверос — класичний та електронний композитор, автор концепції deep listening.

Один з найрадикальніших митців сучасності — фронтмен Psychic TV Дженезіс Пі-Оррідж — широко відомий в британських таблоїдах як єдиний в світі артист, що зробив собі грудні імпланти. ЗМІ перетворили цю новину на треш-шоу із «жовтим» присмаком, але Пі-Орріджа це не переймало. Він ставився до свого вчинку без долі іронії та був щиро переконаним, що людина сягає абсолюту тільки тоді, коли поєднує в собі жіночу та чоловічу сутність. Втім, Дженезіс завжди мав неоднозначну репутацію. Відданий послідовник Алістера Кроулі, він захоплювався сатанізмом та чорною магією. В 80-х Пі-Оррідж створив потужну релігійну секту, в яку входили понад 10 000 людей. Секта просувала окультні практики. Її діяльність бентежила британську владу.

Через переслідування спецслужбами, музикант мусив втікати до США. Дженезіс Пі-Оррідж — людина, чия доля варта окремого захоплююче-жахливого серіалу на Netflix. Його біографія сповнена шокуючих подробиць. Та нам важливо знати про його внесок саме в електронну музику. Обидва гурти Пі-Орріджа — Psychic TV та Throbbing Gristle — є піонерами жанру індастріал, який в свою чергу суттєво вплинув на техно, EBM та синт-поп. Навіжено продуктивний Дженезіс залишив по собі понад сотню альбомів. В 1987 році він увійшов до Книги Рекордів Гіннесса як перший музикант, що видавав нові альбоми протягом 23 місяців поспіль.

Роб Гелфорд — фронтмен метал-гурту Judas Priest. Родді Ботам — учасник авант-метал гурту Faith No More. Мерілін Менсон — актор, співак та музикант.

. або просто «Слізі». В 70-х він входив до складу тих самих Throbbing Gristle, керованих Пі-Орріджем. Psychic TV тільки частково грали індастріал, вони більше тяжіли до психоделік року чи пост-панку. А от Throbbing Gristle — це вже був індастріал в чистому вигляді. В основі творчого методу гурту був постійний пошук незвичних шумів та механічних звуків, саунд-колажі, технічні інновації та… чи не перше в історії семплування. Пітер відповідав саме за семпли. Ба більше — деякі джерела взагалі називають Слізі винахідником семплера та засновником практики field recordings. Цим його внесок в електронну музику не обмежується.

Вже у 80-х Пітер разом із Джоном Белансом заснував легендарний (у вузьких колах) гурт Coil, що ототожнює собою епоху пост-індастріалу та має величезний вплив на творчість Spiritualized, Soft Cell, Nine Inch Nails, Xiu Xiu, Oneohtrix Point Never, How to Dress Well, Cabaret Voltaire. Пітер мав безліч талантів. Він робив обкладинки альбомів Pink Floyd та Пітера Гебріела у складі дизайн-групи Hipgnosis, знімав кліпи для Rage Against the Machine, Ministry та The Crystal Method, а також створював колекції одягу. Вважається, що Крістоферсон помер уві сні в 2010 році. Але обставини та причина його смерті досить загадкові. Слізі був одним з перших відкритих геїв в британській музичній індустрії та всіляко допомагав ВІЛ-інфікованим людям.

Jobraith — перший відкритий гей на глем-рок сцені. Mr. Kitty — автор вірусного дарквейв хіта After Dark. Брайан Молко — лідер гурту Placebo. Perfume Genius — зірка нової хвилі, натхненна спадком Coil.

Скандальна репутація Бой Джорджа з роками затьмарила його вражаючі музичні досягнення. Бешкетник, провокатор та балагур, в десятих роках Бой частіше з’являвся на сторінках ЗМІ не в софітах успіху нового хіта, а в робі в’язня, підмітаючи вулиці на виправних роботах через чергову витівку поза межами закону. Але трохи раніше — в «нульових» Бой Джордж був відомим та впливовим клубним діджеєм. В 2007 році його хаус-трек You’re Not the One став одним з найбільших клубних хітів сезону. Цей реліз досі входить до численних компіляцій на кшталт Ibiza Anthems.

Відкритий гей — Бой Джордж допоміг боротьбі не тільки з гомофобією, а ще й з ейджизмом на музичній сцені. В той час, як інші зірки 80-х в свої 50-60 років жили переважно минулим (видавали мемуари та ре-прес старих альбомів, сидячи вдома), Бой запалював танцполи по всьому світу та відривався разом із молоддю під модні в ті роки прогресів чи соулфул хаус. Легковажний шоумен та фрік? Тільки на перший погляд. Бо ще у складі гурту Culture Club Бой Джордж проявив себе як дуже обдарований сонграйтер та заглиблений ерудит від музики. Багатомірна особистість та рольова модель для сотень артистів сучасної квір-сцени.

Стів Стрендж — лідер Visage та власник легендарного клубу Blitz. Піт Бернс — фронтмен гурту Dead or Alive. Марк Алмонд — співак, учасник дуету Soft Cell. Енді Белл — учасник дуету Erasure. Джемі Саммервіль — співак, лідер гурту Bronski Beat.

Про діджеїв зазвичай пишуть: відомий, впливовий, технічний, зірковий. Але майже ніколи про діджеїв не пишуть «геніальний». Зазвичай цим епітетом критики нарікають лише авторів пісень та композиторів. Та Ларрі Леван був саме генієм. Він бачив майбутнє. Ще наприкінці 70-х Ларі добре розумів, як саме буде розвиватись танцювальна музика далі. Розпочавши еру пост-диско, він фактично врятував цілий жанр від тупика. Диско могло лишитись музейним експонатом — саундом з минулого, в якому всього «занадто». Та Леван вірив, що зазнавши численних мутацій, диско може бути не тільки святково-веселим, але й стриманим, гіпнотичним, психоделічним, темним, сумним.

В складі проекту The Peech Boys Ларрі заклав канони того, як треба робити едіти. Він передбачив скутість митця можливостями діджей-пульта, тому постійно експериментував із драм-машинами та секвенсорами. Нарешті саме Леван в роки резиденції в нью-йоркському клубі Paradise Garage самотужки придумав гараж-хаус. Юнак з астмою та вадами серця, що помер в 38 років, встиг створити саунд, без якого не було б далі ніякого геріджу. І ціла Британія сьогодні просто не мала б власної ідентифікації на клубній сцені.

Sylvester — диско-виконавець. Френкі Наклз — піонер чікаго-хаусу та резидент клубу Warehouse. Рон Харді — легенда хаус-музики 80-90-х. Денні Тенал’я — самобутній діджей та саунд-продюсер з Нью-Йорку.

В середині 90-х зрівнятись з ним могли лише Пол Окенфолд та Карл Кокс. Справжній флагман хард-хаусу — Тоні Де Віт власноруч придумав, як адаптувати застаріваючий Hi-NRG саунд із закритих гей-клубів до потреб клубного мейнстріму. Суттєво пришвидшений та важчий Hi-NRG Де Віта вирвався на волю і став хоч і сезонною, але сенсацією на танцполах та в радіо-чартах. Разом з тим, більшої публічності та поваги набула вся гей-спільнота Британії. Будучи відкритим геєм, Тоні Де Віт завжди наголошував: «Музика, яку ви зараз слухаєте — це надбання меншин».

З різних причин Тоні не став зіркою світового рівня, а Окенфолд та Кокс із часом наздогнали та обігнали його в умовній DJ-ієрархії. Але не тільки вони, а й сотні інших колег по цеху досі пам’ятають та цінують вклад Де Віта в еволюцію денс-сцени. В 2011 році піонер хард-хаусу посів 9 місце в рейтингу найкращих діджеїв всіх часів за версією Mixmag UK.

Пітер Канна — лідер та вокаліст популярного в 90-х піано-хаус/соул гурту D: Ream. Кенні Еверетт — перша зірка ефірів BBC Radio 1. Квентін Харріс — зірковий діджей епохи 90-х. Jaguar Bingham — британський діджей та ко-хост IMS на Ібіці. Джуніор Васкез — улюблений діджей Мадонни.

В нульових діджеї з Нью-Йорку казали: «Ми багато дали світові, багато дали британській музиці, але чи має зараз наша сцена власне обличчя?». В тому була доля правди. Найбільшою сенсацією щойно став гурт LCD Soundsystem та лейбл DFA Records, але ідеолог Джеймс Мерфі швидко пояснив: «Я не люблю, коли нас називають танцювальним лейблом чи рейв-гуртом. Те, що ми робимо, має вплив Talking Heads, Gang of Four та східних бойових мистецтв». Таким чином Мерфі ввічливо відмовився від вакантної ролі лідера нью-йоркської денс-сцени.

Тоді пальму першості підібрав амбітній, харизматичний, фактурний, зухвалий та неймовірно винахідливий (бог зна звідти він такий взявся!) Енді Батлер — диригент творчої спільноти Hercules & Love Affair. В теорії рецепт Енді був простим: він взяв все краще від нью-йоркської денс-сцени останніх 20 років, здмухнув з того пил, додав модерновості та лоску самому саунду, а потім видав чотири поспіль еталонних денс-поп альбоми. Разом з тим, відкривши світові цілу купу талановитих артистів та виконавців: від Ентоні Хегарті (зараз ANOHNI) в проривному хіті Blind до брутального крунера Джона Гранта. В різний час на альбомах Hercules & Love Affair з’являлись жінка-трансгендер Номі Руїз (вокалістка Jessica 6), Kim Ann Foxman, бельгійській гей-співак Стеф Густаф, ліванський гурт Mashrou’ Leila, венесуельский співак Aérea Negrot (помер минулого року) та багато інших.

Кожен альбом проєкту вирізнявся численними вдалими колабораціями, аж поки на останньому релізі не заспівав сам Батлер, показавши світові, що за образом звабливого паті-енімал криється вразливий, меланхолійний романтик з численними життєвими травмами.

Кейсі Спунер — фронтмен електроклеш-дуету Fisherspooner. Cormac — діджей, власник лейблу Polari Records та хост подкасту Queerly Beloved. Planningtorock — співачка та музикантка.

В останні рокі Террі активно зайнявся публічною діяльністю, став відомим спікером та квір-філософом. Разом з тим, він досі лишається єдиним електронним продюсером, якому вдалося підняти функціональний жанр діп-хаус до рівня елітарного мистецтва. Це особливо чутно на альбомі його клубного альтер-его DJ Sprinkles — «Midtown 120 Blues». Цей реліз вийшов в 2008 році і досі регулярно займає високі позиції в списках найкращих електронних альбомів всіх часів.

Octo Octa — хаус-продюсерка, діджейка, трансгендер. Jlin — талановита американська продюсерка, чий альбом «Black Origami» (2017) став сенсацією на електронній сцені. Midland — діджей та саунд-продюсер з Лідса. Prosumer — резидент Panorama Bar та саунд-продюсер.

Трансгендерна співачка SOPHIE, що передчасно померла в 2021 році, стала музичним феноменом та role model для небінарної молоді ще за свого життя. Софі очолила хвилю віртуальної моди на PC Music, створила навколо цієї музики принципово нову естетику та встигла попрацювати в якості залученої продюсерки із численними поп-зірками від Charli XCX до Lady Gaga та Мадонни. Творчість SOPHIE багато в чому визначає «десяті» роки в музиці. На честь музикантки астероїду (10026) 1980 RE1 дали назву Sophiexeon.

Ів Тюмор — музикант та перформер з нової хвилі зірок Warp Records. Arca — трансжінка, електронна музикантка та затребувана студійна продюсерка. Ріна Саваяма — японська модель та співачка в стилі арт-поп. Lotic — продюсерка з Берліну, що має підтримку від Бйорк.

Прямо сьогодні Kaytranada презентує новий альбом «Timeless», про який ми ще окремо напишемо. Наразі ж достатньо буде сказати, що Луі Кевін (прим.ред. — ім’я продюсера) прямо на наших очах вкотре вигадує наново хаус-музику, в рамках якої, здавалось би, вже не можливо сказати нічого нового. Kaytranada у власний новаторський спосіб міксує хаус із фанком, трайблом, хіп-хопом та R&B. І знову доводить світові — серед представників меншин була, є і буде велика кількість музикантів, що мають особливий, незвичний кут зору на музику. А значить, здатні рухати її вперед.

Honey Dijon — зірка сучасної хаус-сцени, яка входить до числа найвпливовіших людей світу за версією журналу Time. Yaeji — зірка музичних блогів, яка поєднує в своїй музиці хіп-хоп, герідж та соулфул-хаус. Мішель Ндегеочелло — віртуозна бас-гітаристка, співачка і реперка, також відома по співпраці із хаус-продюсером Мігелем Мігсом. Kindness — британський нео-соул виконавець та музикант.