Kraftwerk: історія успіху дюссельдорфської четвірки

Їх називали «німецькими бітлами», «бездушними роботами», «музичними вандалами», закидали безталанність, одноманітність, повну відірваність від життя та реального стану речей. Що ж, з моменту створення, здавалося б, «приреченого» гурту минуло 5 десятиліть, а їхня творчість виявилася набагато довговічнішою, ніж претензійні заголовки короткозорих критиків.

Роком народження дюссельдорфської четвірки заведено вважати 1970-й. До складу гурту увійшли Флоріан Шнайдер, Ральф Гюттер, Вольфґанґ Флюр та Карл Бартос — колишні студенти консерваторії, які прагнули змінити світове уявлення про те, якою може бути музика. Свої перші три альбоми колектив випустив під назвою Organisation, проте, як це часто буває з митцями-перфекціоністами, досягнувши якісно нового рівня, музиканти відхрестилися від творчості раннього періоду. Самі учасники групи схильні вести творчий відлік з альбому «Autobahn» (1974), який представив справжнє обличчя Kraftwerk світові та породив одне із численних прізвиськ гурту — «машини». Концепцію альбому якнайкраще передавав однойменний сингл Autobahn — урбаністична симфонія, в якій майстерно переплелися найсучасніші синтезатори та звуки мотора автомобіля. Цікаво, що настільки «електризований» трек першочергово було написано… на гітарі! Оригінальний запис тривав 22 хвилини та імітував експіріенс від літньої поїздки з вітерцем німецькими автобанами (до речі, схожий вайб, щоправда, перенесений на французькі магістралі 20-х років XXI століття, можна почути в композиції Gesaffelstein Blast off). Альбом справді випередив свій час, ба навіть зараз, 50 років потому, хіт «машин» звучить не менш урбаністично.

Kraftwerk продовжили традицію концептуалізації альбомів. Їхня наступна робота «Radio-Activity» (1975) була присвячена темі радіо-комунікацій, а «Trans-Europe Express» (1977) являє собою ритмічну подорож залізницею та є своєрідним зізнанням у коханні Європі. «The Man-Machine» (1978) теж цілком виправдовує свою назву — це був перший альбом музикантів без жодної вокальної партії, записаної людським голосом. Як і заявлено в назві, людину було замінено машиною. Згодом група зробила нетривалу (проте не останню) паузу та повернулася в 1983-му з альбомом «Computer World», темою якого стали високі технології. Комп’ютери почали входити в повсякденне життя людей, і Kraftwerk вміло використали цей тренд, щоб творчо порефлексувати про низку досі актуальних питань, зокрема, безпеку даних, цифровий нарцисизм та самотність, яка лише поглиблюється через віртуальне спілкування. Цікаво, що ці досить валідні роздуми були суто інтуїтивними. Роками пізніше Гюттер зізнавався: «У той час у нас навіть не було власних комп’ютерів, тож це був радше візіонерський альбом».

Після наступної, вже 5-річної паузи, було випущено дев’ятий студійний альбом «Electric Café» (1986). Учасники гурту визнавали, що новий матеріал звучить не настільки революційно, як їхні попередні роботи, особливо зважаючи на те, що запис доводилося постійно відкладати через різні обставини. Альбом взагалі міг не вийти, проте, на щастя, Гюттер достатньо цінував власну працю та працю колег: «Ми не витрачаємо час на створення 20 пісень, щоб випустити одну, а 19 лишити в комірчині». Останнім альбомом, у створенні якого брав участь ідеолог групи Флоріан Шнайдер, став «Tour de France Soundtracks» (2003), присвячений відомій французькій шосейній велогонці. Ось так після автівок та потягів німці піймали тренд на екологічність та пересіли на ровери.

Kraftwerk давно вийшли за рамки суто музичних категорій. Це не просто колектив, це справжнє явище — зі своєю філософією, світовідчуттям та принципово новими методами творчого самовираження. Сам Шнайдер стверджував: «Kraftwerk — це не група. Це концепт». І з цим справді важко не погодитися. «Машини» стали уособленням поняття «gesamtkunstwerk», що полягало в об’єднанні різних видів та форм мистецтва в єдине ціле. Відповідно, спадщину гурту можна справедливо вважати високоінтелектуальним мистецтвом, адже кожен альбом, пісня, навіть обкладинка синглу були сповнені прихованого символізму та складних багатошарових алюзій, що відсилали нас до літературних творів, міфології, архітектурних стилів, відомих картин, історичних подій та навіть… філателії.

Учасники колективу знайшли дуже цікаву фішку — безликість. Вони збагнули, що загадковість неабияк підігріває увагу слухачів та робить кожен крок гурту більш значимим та резонансним. Так, на прес-конференціях часто сиділи звичайні манекени, а на живих виступах «машини» поводилися неначе справжні роботи, мінімізуючи рухи та міміку. Цю тактику анонімності успішно успадкував французький дует Daft Punk, перетворивши свої шоломи на справжній бренд.

Крім цього, німці міфологізували свою славнозвісну студію Kling Klang, яку самі ласкаво називали «електронним садом». Ніхто, крім учасників гурту, не знав її точного розташування, навіть зйомки в приміщенні були суворо забороненими. Це допомагало підтримувати робо-імідж колективу, адже слухачів не полишало питання, як же їхні кумири видобувають ті чи інші звуки. Ех, якби ж стіни могли розмовляти!

Свого часу Kraftwerk зруйнували ще один міф — міф про те, що електронна музика — мертва. І йдеться не про відсутність потенціалу чи слухача, а про неможливість грати «наживо». Побутувала думка, нібито електронна музика існувала лише в записі або ж на студії. Німці ж вивели цей жанр на великі сцени та ще й змогли вибудувати навколо своїх космічних звуків не менш космічне футуристичне шоу. Спершу такий ефект досягався завдяки екстравагантній роботизованій поведінці учасників гурту. Згодом, із розквітом технологій, кожне шоу доповнювалося тривимірними проєкціями та дорогими спецефектами, а глядачі одягали 3D-окуляри для повного занурення в цей хай-тек експіріенс.

Окрім суто музичного новаторства, для німців «крафтверки» стали героями не в останню чергу через приклад прийняття національної ідентичності. На початку 70-х рани після Другої світової війни лишалися свіжими, ксенофобія була відчутною навіть у музичних чартах. Так, британський критик Беррі Вайт не посоромився оприлюднити одну зі своїх тогочасних статей про нову німецьку хвилю зі скандальним заголовком: «Ось від чого наші батьки намагалися нас урятувати». Не дивно, що більшість німецьких артистів намагалися максимально «асимілюватися» в мейнстрімній американській культурі того часу. Kraftwerk наважилися піти проти цієї космополітичності, вони відмовилися змінювати назву гурту та записувати виключно англомовні композиції. Більш того, свою позицію вони виражали навіть зовнішнім виглядом, перевтілившись із довговолосих «дойч-бітлів» на педантичних роботів із зализаним волоссям та червоними вустами. Саме так німців і уявляли, тож учасники гурту вирішили перенести цей стереотип на абсолютно новий рівень. Kraftwerk сьогодні одні з головних амбасадорів нової Німеччини, а в момент появи гурту вони стали гідною рольовою моделлю, якої так бракувало німецькому суспільству 70-х. Промовистою є цитата Гюттера: «Ми не хочемо грати щось у стилі Моцарта чи Бетховена. Ми запитали себе — як звучить сучасна Німеччина? З цього усе й почалося».

Kraftwerk справедливо вважаються ідеологами численних жанрів та напрямів, що виникли упродовж останніх 50 років, а також менторами та натхненниками цілої плеяди музикантів, виконавців та сонграйтерів, які увібрали дух «машин» у формі легких алюзій, або ж відверто «підслуханих» семплів. Усі вони визнають вплив легендарних німців, оскільки вважають за честь змогу доторкнутися до їхньої спадщини, хоча б опосередковано.

Головними наступниками «машин» можна назвати Depeche Mode. Так, Мартін Ґор стверджував, що для нього музична довершеність полягала в об’єднанні емоційності Ніла Янга та Джона Леннона з синтезаторами Kraftwerk. «Депеші» фактично «успадкували» синті-поп та відшліфували його до звичного для сучасних слухачів звучання.

Ще один британський колектив, якого зачарували синти Kraftwerk, це New Order. Сьогодні складно знайти людину, яка б не бачила жодного едіту з Blue Monday у тіктоці, однак мало хто знає, що у візитівці гурту засемпловано Uranium 1975 року.

Вплив «машин» не оминув і корифея електронної музики Джорджо Мородера. Зокрема, це помітно в синглі I feel love, написаному для диско-діви Донни Саммер.

Проте, мабуть, найбільш неочевидним наслідувачем, а точніше, наслідувачкою німців можна назвати… Fergie. В її однойменному хіті Fergalicious засемпловано It’s more fun to compete. Це особливо помітно в частині Will.I.am'а, який, до речі, і спродюсував Fergalicious, зліпивши своїй колезі пісню з кільканадцяти семплів, неначе справжній Франкенштейн.

Найтепліші відносини поєднували Kraftwerk та Девіда Бові. Незважаючи на безпрецедентно іконічний статус, «Білий Герцог» ніколи не втрачав можливості висловити повагу до німецького гурту та зробити реверанс у бік натхненників свого берлінського періоду. Яскравим доказом такої приязності є сингл V-2 Schneider, що ввійшов до вже хрестоматійного альбому «Heroes» 1978 року, записаного в ще одному «електронному саду» — Hansa Studio. До того ж кожне шоу туру Station to Station Бові розпочинав із хітів Kraftwerk, а в одному з інтерв’ю поділився, що саме записи «машин» заряджають його хвилею енергії та продуктивності. Крім цього, він поетично назвав творчість дюссельдорфської четвірки «фольклорною музикою заводів». Це може звучати дещо перебільшено, проте німецькі новатори відіграли далеко не останню роль у становленні Девіда Бові, якого ми всі знаємо сьогодні. За словами самого співака, переламним моментом його творчого шляху став день, коли він вперше почув трек Autobahn. Саме він змусив його змінити курс від американського R&B-саунду в бік Європи — динамічної, трішки космічної, авантюристської та новаторської.

Для того, щоб збагнути вплив гурту в сучасній музичній індустрії, достатньо зазирнути в список музикантів, що надихалися «крафтверками»: це Coldplay і Depeche Mode, Duran Duran і Rammstein, Девід Бові і Мадонна, Джастін Тімберлейк і Ферґі, Daft Punk і Каньє Вест, Jay-Z і Doctor Dre та багато-багато інших. Дюссельдорфську четвірку справедливо вважають флагманами електронної музики, творцями унікального робот-попу та ідеологами цілої низки популярних донині жанрів: від краут-року до глему, від синті-попу до пост-панку, від трансу до індастріалу.

Чому нас може навчити яскрава історія Kraftwerk? Перш за все, тому, що всі ми можемо черпати натхнення з нашого повсякденного життя, романтизувати ті ж самі звуки норовливого мотора чи здатність ділитися своїми думками зі світом, просто неквапливо стукаючи пальцями по гарненькій клавіатурі на своєму дивані. Ще одне одкровення від «машин» — це сповнений надії погляд уперед, у майбутнє. Творчість Kraftwerk позбавлена надлишкової ностальгії за минулим, у ній чітко відчутні відкритість та щирий ентузіазм до всього, що готує для нас доля. У ро́ботах, які в кінематографі досить вороже зображуються як потенційні суперники людства, дюссельдорфська четвірка вбачала поступ, доказ інтелектуальної величі людини, мрію, яку вдалося здійснити. Промовистою є цитата Флоріана Шнайдера: «Це дуже витончені стосунки: машина допомагає людині, а людина захоплюється нею».

Крім цього, «крафтверки» продемонстрували, що холодна та, здавалося б, бездушна електронна музика може бути сповненою краси та емоцій, динамічного запалу та млосної меланхолії. Вони також довели, що пісня — це не обов’язково 7 давно відомих нот, вона не зобов’язана мати інструментальну основу. Часи змінюються, а отже і музика має розвиватися, ставати ближчою до людей. Саме тому «машини» експериментували з урбаністичним саундом, майстерно вкраплюючи в треки звуки нашого повсякдення — заводські гудки, сигнали автівок, що постійно кудись поспішали, завивання сирен та кроки підборів, що вдарялися об сіру бруківку.

Шалена слава та безпрецедентний влив на музичну індустрію, якими володіли Kraftwerk, не змінили німецьких геніїв. Вони не вважали себе суперзірками, а також не обмежували власну самоцінність виключно діяльністю бенду. Найбільше їм імпонувало визначення «klangchemiker», тобто звукові хіміки, невтомні дослідники, що вивчають все нові і нові музичні грані у своїй славетній «лабораторії» Kling Klang. Ось як сформулював свої думки з цього приводу Гютер: «Ми — це не наш гурт. Я — це я. Ральф — це Ральф. А Kraftwerk – це засіб для втілення наших ідей».