Діґери

В тривалій історії DJ-культури було багато еволюційних, революційних, а іноді й навпаки — регресивних змін. Від дабових реміксів Кінг Таббі чи брейків DJ Кул Герка крізь едіти Ларрі Левана та хаус-сети Френкі Наклза у Warehouse і аж до мегаломанських цифрових шоу Tomorrowland — з роками змінювались не тільки музичні тренди, а й самі критерії якості, визнання і успіху на DJ-сцені.

Так, для перших хіп-хоп діджеїв важливою була техніка та скретчінг, для резидентів Haçienda — нестримна еклектика, а для рейверів 90-х — відчайдушність діджея та його готовність проходити один екстазі-марафон за іншим.

Коли ж рейв потрапив у центр уваги великих ЗМІ, на перший план вийшла особиста харизма діджеїв. Варто згадати обкладинки Mixmag в 90-х і перших суперзірок хаус чи транс сцени — Oakenfold, Sasha, Джона Дігвіда та Карла Кокса.

В нульових пріоритетом стали студійні звитяги: кращим діджеєм вважався той, хто записав найпопулярніший танцювальний бенгер сезону. В 10-х із розвитком EDM-індустрії затребуваний діджей мав стати ще й професійним аніматором, що керує натовпом за допомогою рухів руками і паралельно кричить в мікрофон. Нарешті, в 20-х, коли соцмережі остаточно захопили наше дозвілля, головним показником успішності та крутості діджея стали охоплення в Instagram.

Разом з тим, існує ще один важливий критерій крутості діджея, який весь цей час лишався незмінним. Це селекція.

Селекція буває дуже різною. Пірнаючи в пошук музики, меломан-початківець збирає плейлисти в Spotify, діджей — реєструє акаунт на Beatport, а ведучий радіошоу чи подкастер — слідкує за DIY-артистами на Bandcamp. І тільки діґер йде далі, підіймаючи планку пошуку до максимуму, бо він шукає (та знаходить!) ту музику, якої взагалі немає в стрімінгах.

Діджей, що захоплений діґгінгом, знайомить людей із принципово новою, досі нечуваною музикою, бо сам він, переслухавши мільйони треків і тонни платівок, відчуайдушно жадає принципово нових вражень.

Діґери — наче паломники, можуть подорожувати у віддалені країни тільки заради того, аби потрапити в певний вініловий магазин. Вони можуть роками полювати на лімітоване видання раритеної платівки та врешті витратити на неї сотні чи навіть тисячі доларів. Діґери ріпають треки з вінілу та годинами зависають на якихось тільки їм відомих форумах; вони мають енциклопедичні знання про музику, гарне почуття музичного гумору та дуже витончений смак.

Нарешті, діґери — це одвічні хранителі традицій, на чиємо щирому ентузіазмі досі тримається сама магія діджеїнгу, яка інакше давно б вже перетворилась на тривіальний шоу-бізнес та передбачуваний діджитал-маркетинг.

Mixmag Україна за підтримки легендарного бренду вінілових програвачів та Hi-Fi обладнання Technics Ukraine вирішив дослідити діґерську культуру зсередини. Ми поспілкувались з двацятьма впливовими діґерами України та розпитали їх про те, чим живе ця культура сьогодні, як саме діґери шукають та відбирають музику, і з чого почати свій діґерський шлях читачеві, який надихнеться цим текстом?

P. S.: Протягом підготовки статті нам відкрилось стільки нових гілок для обговорення, що ми вирішили по гарячих слідах зробити ще й open talk, залучивши до нього деяких героїв цього матеріалу. Тому вже цієї суботи у Vinyla Corner за адресою м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 25б продовжимо обговорювати діґгінг, ділитись думками та досвідом. А також трохи пограємо та послухаємо музику. Початок о 16:00. Вхід вільний. Чекаємо на вас!

Для початку важливо визначитись із самим терміном діґер, який досі є доволі розмитим. «Для мене діґер — це людина, яка володіє унікальним і якісним музичним матеріалом, недоступним широкому загалу. Це той, хто захоплюється пошуком невідомої або забутої музичної спадщини, здебільшого з доцифрової та дострімінгової епохи», — пояснює Ruslancher, автор блогу Hunt the Unknown.

В той же час, резидент Brukxt та співзасновник формації Terms of Groove — Bey O Bey наголошує на дослідницькій ролі діґера: «Це людина, якій цікаво розбиратись в музичній хронологіі; робити висновки, чому створився той чи інший жанр музики, копати та вивчати їх». Схожої думки і Олександр Шило з Entrall Music: «Діґер — це алхімік, який готує свої сети, як дослідницький проєкт — із сенсом, глибиною та оригінальністю».

Власне, «копати» — це ключове дієслово відносно діґгінгу. І якщо Тарас Палій влучно іронізує, проводячі аналогію із grave digging (копаням могили), то його колега Максим Macka вважає, що діґер — це той, хто копає не тільки музику, а й все інше, що створює додатковий контекст: історичні факти, живопис, касети, книги та інше.

Резюмуючи, діґер — це меломан, колекціонер чи діджей, який копає глибше за інших та від початку уникає музики, що знаходиться на поверхні. При цьому є діґери, які добре орієнтуються в поп-мейнстрімі і просто шукають щось нове та незвичне. А є й ті, хто може ідеально орієнтуватись в афробіті, хардкорі та фрі-джазі, але щиро не здогатуватись про існування чогось загальновідомого на кшталт Coldplay, Imagine Dragons чи Charli XCX.

Незважаючи на те, що діґінг та діджеїнг тісно пов’язані, а селекція музики лежить в основі обох цих практик, різниця між ними таки існує. «Діґер стає діджеєм, коли починає відтворювати та інтерпретувати свої музичні знахідки слухачам. Це може бути радіо-вузол у навчальному закладі, акустична система, виставлена у відкрите вікно, сцена, клуб — що завгодно», — каже DJMIL. «Натомість, у діґера не завжди є потреба ділитися музикою з іншими», — доповнює CJ Plus.

«Діґер шукає і знаходить цікаву музику, а діджей грає її для людей. Взагалі, це схожі заняття і вони часто перетинаються, але не кожен діджей любить копатися в коробках, і не кожен діґер хоче бути за пультом. Це абсолютно нормально», — вважає музичний селектор та дизайнер Кирило Трухін.

Та в більшості випадків діґери все ж таки грають свої платівки в публічних місцях чи на вечірках, але вони зрідка стають відомими комерційними діджеями, бо просто не бачать сенсу йти на компроміс між власним смаком (селекцією) та запитом публіки. Діґер краще заробить собі на життя десь в іншій сфері, аніж буде орієнтуватись на поточну музичну кон’юктуру і «збирати повний танцпол» за будь-яку ціну. Він точно не стане грати «хіти сезону» чи приймати замовлення на пісні (так, ця традиція досі жива). Тому діджеїв-діґерів зазвичай можна почути в барах, поп-апах та клубах із прогресивною музичною політикою й фокусом на обізнану аудиторію.

Втім, в обговоренні різниці між діґером та діджеєм можна піти ще далі… Досвідчений київський діджей Рустам Бабаєв розкриває екзистенційну глибину цього питання: «Діґеру не обовʼязково бути діджеєм. Але діджей завжди має бути в пошуку. Бо діґер — це людина, яка в щось занурена. А якщо діджей не занурений в свою справу, то чи може він взагалі бути цікавим і унікальним?».

Складно не погодитись. Якщо спиратись на такий критерій крутості діджея, як селекція, а не віральні короткі відео, то знайти свою унікальність і досягти високого рівня можна лише тоді, коли ти стаєш не тільки класним діджеєм (-кою)-перформером (-кою), а ще й справжнім діґером.

Більше того! За тими хайлайтсами зі стрімів чи фестивальних сетів, що стали віральними в Instagram та TikTok, найчастіше криються хард скіллс вистапуючих діджеїв саме в діґінгу. ¥ØU$UK€ ¥UK1MAT$U в Boiler Room — це затятий діґер. Dixon, про якого більшість дізналась через його «стріми з ізоляції» під час ковіду — це також, перш за все, досвідчений діґер. CC: DISCO! , Palms Trax, Honey Dijon, The Blessed Madonna, Ben UFO, Dimitri from Paris, Fatboy Slim, Basement Jaxx, Jamie XX, Nicolas Jaar… всі ці артисти (-ки) мають діґінг в своєму творчому ДНК.

Зазвичай, діджеї шукають музику для виступів в онлайн-магазинах на кшталт Beatport, Traxsource, Bandcamp, Volumo та інших. Діджеї pro-рівня також отримують анрелізи через такі сервіси, як Fatdrop чи Inflyte. Деякі з них мають власні лейбли, належать до певних ком’юніті — тож можуть грати ще й певні ексклюзиви зі свого лейблу чи від артистів зі свого кола спілкування. І це вже дуже круто! Але діґерам цього замало:) Їх челлендж в принципі починається з того, щоб знайти музику, якої немає на Beatport чи Bandcamp.

Якщо ви потрапили на сет діґера, вмикаєте Shazam і він знаходить більшість треків — перед вами не діґер. Це просто діджей, який грає трохи оригінальнішу музику за денс-поп, афрохаус чи мелодік-техно. На виступі ж справжнього діґера Shazam залишається безпорадним.

В цьому плані діґери нагадують стилістів. Вправні стилісти можуть відкопати якусь неймовірну річ серед дешевого мотлоху в секонд-хенді, і разом з тим, вони можуть вихопити дещо дуже дороге та ексклюзивне від дружнього шоуруму. Стиліст, якого наймають для кліпу чи кіно, працює над пошуком повністю унікального образу, тому він від початку не розглядає такі варіанти, як придбати речі в Zara чи замовити в Answear.

То де ж тоді діґери шукають музику? «Discogs, YouTube, закриті діґерські спільноти, приватні торрент-трекери», — зізнається Ruslancher. «Онлайн-аукціони, черіті-шопи, а також Vinted, де можна знайти цікаві платівки за помірною ціною», — додає Кирило Трухін. «Нішеві селлери на Discogs чи YouTube-канали дігерів, які оцифровують вініл», — підказує Bey O Bey.

«Ріпати» раритетний вініл та викладати на YouTube — це доволі розповсюджена практика серед діґерів. Щось на кшталт фотоохоти. Вони не претендують на монетизацію і зазвичай завантажують релізи в 128 чи 192 кбіт/с, саме як демонстраційні записи. Є ті, хто проганяє релізи таких каналів через YouTube to MP3 Converter, виставляючи конвертацію зі 128 в 320 кбіт/с, і далі грає ці треки в клубах чи використовує в міксах. Але це чіт-діґгінг. Він не приносить справжнього задоволення від цінної знахідки.

Однак, це не означає, що трушні діґери — це тільки ті, хто збирає та купує вініл. В багатьох діґерів є також власні вражаючі цифрові колекції. Вони купують музику в мережі (іноді на Bandcamp), шукають на торентах в гарній якості чи ріпають з вінілу, але виключно для внутрішнього використання.

В спільнотах діґерів популярною є практика, коли 3-4 охочих разом скидуються на якусь дуже дорогу платівку, аби потім кожен з них міг ріпнути собі з неї WAV-файл. Сама ця процедура доволі проста. Для вініл-ріпінгу в домашніх умовах достатньо мати якісний програвач, зовнішню аудіо-карту та компютер з певним ПЗ.

В діґерів повно своїх секретів та лайфхаків. Bey O Bey ділиться своїм: «Береш якусь круту платівку з колекціі, заходиш на Discogs, дивишся, хто іі продає, і далі лізеш до цих продавців перебирати їх колекцію на продаж. Так можна відкопати якогось гарного діґера, який продає своі платівки». У Bey o Bey є і власній діґерський YouTube-канал.

Macka ж каже, що запорукою вдалого пошуку рідкісних платівок є систематичний та регулярний підхід до справи: «Вивчення дискографій, каталогів і лейблів, знайомство з однодумцями, пошук на інтерент платформах, барахолках, фондах, подорожі до інших міст та країн — тут важливі усі можливі способи, вдачу визначає кількість спроб».

Тим часом, Влад Фісун (EnterDJ, DJ Buro) надає перевагу фізичним рекордсторам. Він радить ходити на маркети зранку, не купувати запечатані платівки; торгуватися, але розуміти, що продавець має велику заслугу, бо це його знахідка. А ще: «Фото оголених жінок на диско-компіляції — запорука, що декілька композицій будуть супер».

«Я завжди дивлюсь у коробки з вінілом, що або заховані позаду, або не дуже на видноті. На видноті в крамницях стоїть те, що добре продається. Іноді можна знайти раритетний хеппі-хардкор у коробці з похмурим драм-н-бейсом, бо хтось поклав його туди випадково. Або платівку з краут-роком в магазинчику з техно та хаусом. Діґінг — це не про швидкий розрахунок карткою, це про постійний пошук», — ділиться Тарас Палій, ще один адепт фізичних рекордсторів.

Було б неправильно казати, що діґери збирають просто будь-яку музику, яка лишається поза стрімінгами, онлайн-сторами чи масмаркетними вініл-сторами для туристів. В їх особливому всесвіті існують свої модні жанри, сезонні тренди, домінуючі тенденції та навпаки, маргинальні течії.

Наприклад, в 10-х роках європейські діґери буквально сказились на африканській музиці. З тамошніх барахолок вигрібли все, що було — не тільки скарби афробіту, музику в стилі зук, кудуро чи шааганське електро, а й абсолютний непотріб — аматорську естраду 90-х, саундтреки з нігерійського Ноллівуду тощо. Згодом лейбл Light in the Attic, дотичний до компіляції «Аж Гай Гуде», запустив глобальну моду на японський сіті-поп. Діґери так захоплено рили японський сіті-поп, синт-поп та соул 80-х, що згодом мікси подібної музики стали мейнстрімом в багатьох київських кав’ярнях.

Локальний приклад такого суто діґерського тренду — це невщухаюча вже майже п’ять років мода на «вусатий фанк», що почалась після виходу однойменого фільму Віталія Бардецького, затятого меломана і власника одного з діґерських осередків Києва — GRAM Record Store. «Попит такий, що на барахолках за вусатий фанк можуть і вбити!», — жартує ще один досвідчений український діґер Serj Thorzhevskiy.

Втім, скільки діґерів, стільки й смаків… Автор та ведучий радіошоу Tunage на 20ft Radio — Андрій Калініченко, відомий як Strictly, збирає на вінілі джангл, хардкор та драм-н-бейс. Прикладами для нього є іноземні діґери DevNull, Equinox, Bailey, Tim Reaper, Gand та Dwarde, які також збирають маловідомий джангл і драм-н-бейс.

Тарас Палій також називає себе джанглістом. Екс-резидент Gasoline Radio та співорганізатор вечірок Wildsync, він в основному колекціонує хардкорну танцювальну брейкбіт-музику. «В мене приблизно 450 хардкорних платівок у колекції. Все інше — це просто музика, яка мені подобається: панк, нойз, індастріал, джаз, краут, психоделік рок, авангард», — каже Тарас і додає: «Я люблю дігати офлайн — у цьому справді є свій шарм. Але, на жаль, джангл дуже рідко з’являється в локальних крамницях. Перші джангл-платівки я знаходив у Closer Record Store та іноді в локальних Facebook-групах вінілових селлерів. Наразі джангл я переважно дігаю онлайн: слухаю багато мікстейпів, шукаю релізи на Discogs, купую музику напряму у лейблів».

На його думку у селлерів є певні стилі, яким вони надають більшу перевагу. «Хаус, техно, електро та класичний рок — це напевно найпопулярніші жанри в наших локальних інституціях. Індастріал, авангард, краут, панк, афробіт, даб — це вже нішові для нашого ринку жанри, які варто шукати на секонд-хенд, на ярмарках або у окремих селлерів. Драм-н-бейс/джангл простіше шукати в окремих селлерів на Facebook та в Telegram, така музика не дуже доступна для офлайн діґінгу в Києві».

Загалом електроніка 90-х та нульових — це майже нескінчений пласт для діґінгу. А такі жанри, як тріп-хоп, даунтемпо, брокен-біт, балеарік, прото-транс, прогресів, ембіент-хаус зараз переживають черговий сплеск популярності. За словами Macka також популярними лишаються джаз, рок, прифанкована естрада та бестселлери: «Багаті айтівці скуповують болгарського Майкла Джексона за всі гроші світу».

«Мої полички нараховують понад 2000 платівок. Мій неповний каталог Discogs оцінює в понад 33 000 євро», — зізнається Macka. Зараз він щомісяця купує 3-7 нових платівок. Численні діґери «нової хвилі», які почали збирати свою колекцію за часів пандемії, зараз мають в колекції біля 500-700 примірників.

Діґери зі стажем зізнаються, що протягом життя пропустили крізь себе понад 100 000 платівок, але в певний момент їх стає вже ніде зберігати. Плюс щось застаріває, перестає бути цікавим чи актуальним. Тож багато хто продає чи дарує платівки, лишаючи собі тільки найцінніше. Так, поточна колекція Влада Фісуна (збирає вініл з 1987 року) налічує 5-6 тисяч платівок. Більше 6000 екземплярів має і Serj Thorzhevskiy.

Велику колекцію також має Рустам Бабаєв, який займається діджеїнгом вже 20 років. Разом з тим, Рустам зазначає, що не займається колекціонуванням: «Я використовую платівки утилітарно, тому що вони мені подобаються як робочий інструмент. Кількість платівок не має обмежувати наш обрій. Для мене їх завжди мало. До того ж, музика видається не тільки на вінілі, а також на касетах, компакт дисках та в цифровому вигляді».

Жоден із діґерів з роками не думає зупинятись. Одесити CJ Plus та DJ Blush, а також DJMIL, Кирило Трухін, Bey O Bey та інші хлопці щомісяця витрачають на новий вініл 100-300 євро. При цьому кожен з колекціонерів погоджується із тим, що витрати на вініл меншою мірою залежать від їх поточних фінансових можливостей, а більше пов’язані із наявністю в продажу певних цікавих позицій. В професійних діґерів немає гонки за кількістю, вони цінують якість та ексклюзивність колекції.

Витрачаючи 100-300$ на місяць і понад 5000$ на рік (додайте сюди оплати за доставку, різні підписки та додаткові девайси — голки, сліпмати, тонарми, клемпи та хедшелли), діґери мали б отримувати хоча б часткові реінвестиції. Та чи можливо заробляти на діґінгу? І чи може ця справа бути не тільки окупною, а ще й прибутковою?

Як не дивно, так! Музичний та вініловий діґінг — це така ж величезна сфера колекціонування, як і парфюми, книжковий бізнес чи антикваріат, де особливо спритні люди заробляють великі гроші. «Перекуп» — розповсюджене явище серед діґерів. І за певних умов на цьому дійсно можна заробити. «Багато хто перетворює діґінг на заробіток, знаходячи рідкісні та цінні релізи і перепродаючи їх іншим колекціонерам», — каже Кирило Трухін.

Є й такі, хто йде в діґінг тільки заради «перекупа». «Сьогодні це вже схоже на секонд-хенд, на котрому відкопують трендові речі, щоб потім їх перепродати. Від цього страждають молоді ентузіасти. Та і загалом це вбиває як індустрію, так і сам дух діґінгу», — пояснює Macka.

В той же час, власник вінілового магазину та студії Entrall Music Олександр Шило акцентує на тому, що в цій сфері не спрацює банальний «купи-продай»: «Це точно не найшвидший і не найнадійніший спосіб заробітку. Діґінг — це, передусім, про пристрасть, дослідження і натхнення. Можна перетворити цю справу на частину бізнесу, наприклад, через продаж платівок, куровані добірки чи власний магазин. Але, як і в будь-якому крафтовому занятті, тут працює не масштаб, а репутація та смак. І треба бути готовим до того, що любов до музики завжди буде йти попереду прибутку».

Саша розвиває проєкт Entrall Music, заздалегідь розуміючи, що це далеко не найпростіший вид бізнесу в Україні, особливо під час війни. Але любов до своєї справи додає сил і натхнення. В його колекції біля 4000 платівок, 3000 з яких представлені в магазині. «Коли я шукаю платівки для Entrall Music, мій підхід трохи інший. Тут я орієнтуюсь на запити інших діджеїв: наприклад, часто це класичний тех-хаус 90–00-х років, хаус, європейський глибокий саунд або щось зовсім несподіване, але з характером. Іншими словами — шукаю те, що буде цікаво не лише мені, а й тим, хто звертається до мене як до селектора», — пояснює Олександр.

На його погляд діґерська культура в Україні тільки починає формуватись. «Навіть під час COVID-локдаунів до мене в магазин заходили іноземці, і я бачив згадки про українських селекторів на їхніх локальних форумах — це було приємно. Але треба визнати: в масштабах світу український вініловий ринок — це, умовно, 1–2% від загального обігу, в кращому випадку. У нас немає великих мейджор-лейблів, не відбувається пресинг платівок на місці, немає складів або магазинів, де було б у продажу 20–50 тисяч платівок одночасно. І найближчим часом, схоже, такого не планується. Тому я би сказав, що діґерська культура в Україні росте, але ще не квітне. Вона потребує підтримки, часу та спільнот, щоб сформувалась більш стійка екосистема».

Серед своїх колег Саша виділяє такі осередки діґінгу, як Closer Connections, ABO Records, Octan, Lypa Diggers. Ще більше імен додає Рустам, який працює репетитором в Closer Connections: «Diskultura, Gram. Також незалежні радіо на кшталт 20ft та Gasoline. Також ютуб та інші блогери, які спеціалізуються на постачанні унікального музичного контенту. Наприклад, наші діджеї Emergencyloop та Anthony Junkoid — це справжні бібліотекарі, до чиєї активності слід придивитись».

На думку Рустама всі ті люди, які не є діджеями, але слідкують за релізами українських артистів, купують їхню музику і знають, на чий виступ вони йдуть; які відвідують вечірки в Closer, ABO, ∄, Keller, HVLV, на Ганку у Львові, Деталі у Франківську, Some People в Харкові, Спалаху у Дніпрі — вони теж діґають. А значить, їх також можна вважати частиною цієї спільноти і цього руху.

В той же час, Bey O Bey вважає, що українські діґери — одні з найкращих в світі. «Мені цікаво було б почути аналіз від старших людей, але за моїми спостереженнями останнім часом вінілова культура в Києві розвивається буквально з кожним днем. По вихідних проходить велика кількість класних вечірок, де крутять платівки. Кількість рекордсторів у нас також велика».

Bey O Bey — представник нового покоління діґерів, чия енергія та азарт допомогають вініловій індустрії рухатись вперед. «Пам'ятаю, коли ABO Records тільки відкрився, там по середам був завоз нових платівок, тож вони відкривались о 16:00. Я часто приходив рівно в 16:00, щоб бути першим на перегляд оновлень, але іноді навіть не першим», — жартома зізнається резидент Brukxt.

Він також відмічає відносно новий рекордстор Octan на Нижньоюрковській, 31, що заснували Саша Гапон і Саша Шульц, які до того працювали в Сloser Record Store. «Це один з найрізноманітніших рекордсторів, де можна знайти і якийсь дабстеп 2006 року, і тут же хіп-хоп чи ембіент».

Бурхливий розвиток вінілових крамниць в останні роки, інтерес молоді до колекціонування та діґінгу — це ще й одна з найбільш прийнятних форм ескапізму, що допомогає нам подолати численні виклики та стрес, пов’язані з довготривалою війною. Пірнаючи в магічний світ музики, ми водночас відволікаємось, відпочиваємо та будуємо нові нейронні зв’язки. Соціалізуючись через спільний інтерес до раритеної музики, ми долаємо страх, біль та відчудження. Танцюючи, ми згадуємо себе та своє тіло. Тож фрази на кшталт «музика здатна зцілити душу» можуть здаватись пишномовними лише до того моменту, доки в тебе не виникає в цьому нагальна потреба. Аж потім ти розумієш, що це дійсно так! З єдиним уточненням: вишукана музика робить це вдвічі краще.

Крутезний електро хаус:
Various — Orangemusik 001 [Double Records] (2004)

Обожнюю, сто разів грав і ще сто відіграю:
Coffee Shop Mike — Electric Dreams EP [Digital Love] (2003)

Wrong — короткотривалий, але культовий вініловий лейбл з Великобританії, який випускав грубий, качовий tech house із характерним звучанням 2000-х — де перетиналися tribal-хаус, minimal tech та deep grooves. Ось цей реліз в мене є, люблю його:
BT’s Hair — Does This Track Make My Butt Look Big? [Wrong] (2004)

Неймовірний альбом. Думаю, про нього всі знають. Це те, що має бути в колекціі украінського діґера. Ось тут є опис, якщо не знали. Дякую велике Шукай Records за їх роботу:
Various — Even The Forest Hums: Ukrainian Sonic Archives 1971-1996 [Light In The Attic] (2024)

Платівка українського гурту 70-х років «Візерунки шляхів», львівський гурт Медікус та дуже цінна для мене особисто платівка «Max Wax», яка була створена в честь мого загиблого на фронті друга Максима Науменко.

Justice — «Hyperdrama», з автографами учасників гурту та Педро Вінтера з Ed Banger Records.

«10 Years of Rhythm Section — Vinyl Box Set» — лімітоване видання, присвячене 10-річчю лондонського лейблу.

«The Future Sound Of London Present The Amorphous Androgynous — Alice In Ultraland» — рідкісний реліз, нещодавно перевиданий у лімітованій кількості до Record Store Day.

Психоделік ретро-футурізм, комікс-пригода Pepe Deluxe — «Queen Of The Wave».

Red Hot Chili Peppers — «Mothers Milk», з автографами трьох учасників.

«Bordello-a-Parigi Buone Vacanze vol. 1», тому що там є трек за моєю композиторською участю.

Remarc — R.I.P. / Ice Cream & Syrup [Suburban Base] (1995)

LTJ Bukem / Bjorn — Rhodes To Freedom / Watercolours / Inside My Soul / God Chord [Good Looking Records] (2000)

Equinox — Moments In Bass [Scientific Wax Retro] (2021)

Дуже складно щось виділити, але можливо то платівка з автографом Івасюка та тест-прес Каті Чілі, який ще не видали (тільки тсссс).

Мирослав Скорик — «Твори на Українські Теми».

Власна платівка, записана в єдиному екземплярі.

Платівка з мікстейпом українських пісень від мене, створена лімітованим накладом для благодійних цілей.

Guru — Jazzmatazz (Volume 1) [Chrysalis] (1993)

Дуже незрозумілий альбом, але мені подобається. Там ще разом з платівкою йде книжечка, в якій під кожен трек є фото і тексти пісень. Всі треки по 2-3 хвилини, там щось говорять і на фоні звучать якісь незрозумілі звуки:

Laff & Wow — Laff & Wow [Beatbude] (2023)

Реліз 1991 року, в якому є трек на 14 хвилин, що називається «Self Taught Hypnosis (Put Yourself To Sleep Mix)». Тобто «Самонавчальний гіпноз (укладіть себе спати мікс)»:

Ray Love And Liquid Oxygen — Revenge / Self Taught Hypnosis [Dancefloor] (1991) [Dancefloor] (1991)

Одного разу в якості бонусу до мене приїхала платівка лейблу Myor від Сoco Bryce в стилі skweee.

Дабплейт українського авангардного хіп-хопу «Мутуалізм», що був записаний на даху багатоповерхівки.

«Magnificat» — органна нойзова неокласика 1973 року, відкопана у дідуся на Дарницькому вокзалі на другий день по смерті автора. В конверті виявилися його власні надруковані партитури.

«Есфане» — татарський ф’южн джаз 1986 року, відкопана в Криму під час подій анексії півострова, приїхала буквально в останньому потязі.

«Tanzorchester Der Polizei» — оркестр німецьких поліцаїв грає прогфанк, диско і шлягери.

«Musica electroacustica» — кубинський дрон та мікровейв 1984 року.

Реггі альбом французького шансоньє Сержа Генсбура, псевдо-альбом Alex’а Puddu у стилі датських фільмів для дорослих та оригінальне видання Fela Kuti — пісня про зомбі «Zombie Fela and Afrika 70».

Los Garcia — «La Costa Del Sol». Колись друг написав мені, що знайшов стару коробку з платівками у підвалі на роботі. Серед них була ця абсолютно несподівана платівка, яку я собі забрав.

Tadeusz Sudnik — «Tadeusz Sudnik & His Friends In Art». Якось будучи у Польщі я попросив продавця щось із місцевої електронної сцени, і він порадив саме цей альбом. Але попередив: «Ця платівка вимагає особливої уваги». Послухавши її вдома після подорожі, я переконався, наскільки він мав рацію. Дуже специфічне та незвичайне звучання!

Ata Kak — «Obaa Sima». Це подарунок від друга. Платівка, яка стала легендарною завдяки своєму ексцентричному звучанню.

«Українська літературна вимова Миколи Погрібнова» — ретельно створений підручник 1992 року, в часи, коли видавництво платівок точно нікому не було потрібно. Ще й з буклетом.

«Mysteries Of Science» — купляв в довісок на Discogs, рандомно, а виявилась така історія. Берлінський ембіент-продюсер Домінік Вузі експериментував в 90-і і видавав це маленькими тиражами на CD. А його фанат Тім Хамфрі видав це у 2020, тому що за часів студентства в нього на компакти не було грошей, тож він вирішив зробити собі і світу 300 копій на вінілі.

Polygrim — «Descent», кому не ставив цю платівку, неважливо, з яким музичним досвідом, люди плачуть від щастя і купують. Не знаю, чи є ще в продажі примірники, але автор з Києва, Володимир Дзідзюк. Нещодавно помічений на поштовому відділені біля Банкової.

Einstürzende Neubauten — Zeichnungen Des Patienten O.T. / Drawings Of O.T. [Some Bizzare] (1983)

Magma — 1001° Centigrades [Philips] (1971)

Captain Beefheart And The Magic Band — Shiny Beast (Bat Chain Puller) [Warner Records] (1978)

Загляніть в каталоги Muscut та Шукай — суцільна езотика.

Найдивніші платівки — з записами модерністів та в жанрі musique concrète.

Платівка у вигляді циркулярної пилки. Платівка із записом звуків, які створюють риби. Платівка, на якій записано два треки паралельно (тобто два груви поруч).