Благодійні івенти на підтримку України: користь та критика

З початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, зникла будь-яка актуальність проведення культурно-розважальних подій. У перший місяць було складно передбачити, як зміниться індустрія та який це матиме вплив на неї. Практично одразу ми помітили, як закордоном від великих клубів до маленьких колективів відбувся бум у проведенні подій, кошти з яких перераховували благодійним організаціям. Згодом така практика зʼявилася і в Україні. У цьому тексті я б хотіла порівняти два досвіди та проаналізувати, які приклади потрібно повторювати, а яких уникати.

Одним із перших став концерт О. Е. «І все буде добре» в підземній станції київського метро «Золоті ворота», подію транслювали у 14 країнах світу, а отримані гроші передали в благодійний фонд «Твоя опора». Таку тенденцію підхопили всі: від артиста, який поїхав у тур, до клубів, які відновили роботу та повністю чи частково донатили прибуток на користь армії. Якщо реакція на благодійний концерт була позитивною, повернення вечірок зустріли з різкою критикою. Резонанс пов'язаний з тим, що театральні вистави, концерти чи стендапи не так стигматизовані в соціумі — це можна пояснити, як вибором одягу, так і принципом танцю. Людям складно повірити в нову реальність, де щодня ти ризикуєш втратити своє чи життя близького; важко усвідомити, що десь у декількох метрах чи декількасот кілометрів хтось може розважатися. Проте згодом, заходи почали проводити масово, а в українського ком'юніті випрацювалася «формула», яка змогла змінити негативну конотацію.

Суспільство розуміє, що жити в стресовому режимі неможливо, і всім потрібна розрядка на концерті, вечірці або виставці; у військових такої можливості немає, тому отримані кошти спрямовують на їх підтримку. Важливо підкреслити, що українські промоутери відкрито підтримують військових, поширюють інформацію про збори, інформують свою аудиторію про останні події. Кожна людина в тилу відчуває соціальну відповідальність за тих, хто на лінії фронту бореться за безпечне завтра.

Водночас у західній Європі ми спостерігаємо іншу динаміку, ще до повномасштабного вторгнення набрали популярності фандрейзер вечірки, які підтримували маргіналізовані верстви населення — жертв домашнього насильства, ЛГБТКА+, людей постраждалих від військових конфліктів. Ця практика підкреслює думки про те, що музика не існує поза соціальним контекстом.

Проте є і зворотна сторона такої тенденції. За 2022–2023 роки Україна перетворилася на один із найсильніших брендів світу, і це стосується не лише теми війни. Українське почали популяризувати й спекулювати. Гламуризація маргіналізованих верств є поширеною проблемою в розважальній індустрії, колективи часто вибирають зручну залученість без глибокого підходу. Промоутери можуть подавати сигнал чесноти (virtue signaling — прим. ред.) — робити щось, нібито для підтримки доброї справи, але насправді, щоб продемонструвати моральну перевагу. Наприклад, організувати захід на підтримку України, проте не поширювати жодних новин про актуальні події, оскільки це не приносить популярності. Зібрати гроші на фонд, проте тільки на той, у якого є популярна сторінка в соціальних мережах. У таких випадках українське використовують як токен, де фіктивна залученість створює враження дієвості та професіоналізму. Токенізм — це практика лише поверхневих або символічних зусиль, спрямованих на те, щоби бути інклюзивними для членів груп меншин. У такий спосіб залучаючи людей із недостатньо представлених груп, створюється видимість рівності в професійному чи освітньому контексті.

Настя Заморська, менеджерка лейблу Standard Deviation, поділилася досвідом, де одна впливова агенція запросила їх взяти участь у публічній події з комерційним брендом. Вони хотіли долучити українських артистів та підтримати лейбл, проте не мали наміру платити музикантам за участь. Ні агенція, ні бренд не висловили жодної підтримки України протягом цього року. Такий випадок ілюструє те, як ці, начебто добрі, наміри мають на меті рекламування власного бренду та створення іміджу соціальної відповідальності. І насправді це вже наша відповідальність стосовно того, з ким ми співпрацюємо та з ким себе асоціюємо.

Якщо коротко — є.

За півтора року повномасштабного вторгнення фестивалі Unsound, CTM, Institut für Zukunft та European Lab показували позитивний приклад підтримки, організованої з повагою до учасників та українців. Одним із найпростіших прикладів — не ставити в один лайнап українських та російських артистів, особливо, якщо останні мають пасивне ставлення щодо війни. Минулого року таку підтримку виразила і група діджеїв та продюсерів, серед яких D.Dan, Dj Spit, Dj Mell G, Hyperaktivist — вони відмовилися ділити одну сцену з Ніною Кравіц, як результат її усунули з фестивалю PollerWiesen.

Підтримка електронного комʼюніті неповномірна й навіть такі великі клуби як Printworks легітимізували російську артистку давши змогу провести вечірку лейблу Trip Recordings в останній сезон перед закриттям. Попри активні звертання Тані Войтко, музичної журналістки й кураторки, та реакцію комʼюніті, клуб не скасував події. Напротивагу, щоб збалансувати хвилю негативу, Printworks в короткі терміни запросили Nastia із шоукейсом лейблу NECHTO. Тут думки розділилися на дві категорії: одні критикували проведення події через ту саму російську артистку, інші хвалили можливість популяризації українських продюсерів та діджеїв.

«Хочу наголосити, що з початку повномасштабного вторгнення ми отримали дуже багато вагомої підтримки від західних колег. Надихає бачити, що для багатьох промоутерів та артистів мистецтво все ж таки не “поза політикою”. Нас запрошують робити проєкти та вечірки, дають змогу доносити свою точку зору, нас слухають і це допомагає знаходити сили, аби розвиватись та рухатись далі навіть за найменш сприятливих умов. Проте наш досвід також показує, що підтримувати якусь меншину або маргіналізовану групу це вже не просто тренд, а що треба робити “для галочки»” в сучасній прогресивній музичній сцені. Часто така підтримка — це скоріше стратегічний хід для власного бренд-іміджу», — зізнається Настя, аналізуючи досвід роботи з фестивалями та культурними інституціями.

Під час панельної дискусії на тему Expectations Around Cultural Production in Times of War and Oppression на фестивалі CTM у модераторки Марʼяни Березовської запитали, що в західному контексті люди можуть зробити зараз; її відповідь була простою, а саме: слухати, слухати без об’єктивації, без нав’язування власних переживань. Безпрограшним способом будувати діалог буде позбутися лінзи євроцентричного мислення та спробувати побачити реалії очима українців.

Послідовна підтримка може стати ефективним засобом у боротьбі за незалежність, проте просування західних ідей в українському питанні тільки заважає конструктивному діалогу. Якщо організатори взяли на себе благодійну функцію, а отже і просвітницьку, вони мають поширювати актуальні новини про проблему.

Підсумовуючи, для розуміння контексту потрібно запитувати, слухати, резонувати, а нам пояснювати, пояснювати й пояснювати.