Бум перевидань на вінілі та до чого тут TikTok?

Анонси перевидань знакових альбомів — як перманентний шум у стрічці музичних новин. Згодом перестаєш звертати на них увагу. Ну кортить комусь зібрати всі тисячу з гаком версій «The Dark Side of the Moon», хай людина тішиться. Тим паче, що іноді це обумовлено не тільки маркетингом, а й дуже різною якістю звуку.

Заздалегідь ніхто не знає, що працює над альбомом «на віки». Алан Парсонс, наприклад, працював над міксингом DSOM за ставку 35 фунтів на тиждень. Усе робив сам, у короткі терміни, без жодної автоматизації. Тож коли Pink Floyd наважилися на повний ремастеринг альбому для SACD, Алан не образився: «У моєму квадро-міксі дійсно дечого бракує. У мене просто не було достатньо магнітофонів у студії, щоб записати все, що потрібно для створення більш об’ємного звуку. Квадро був компромісом; я без проблем визнаю цей факт».

І це Алан Парсонс — легенда з Abbey Road. Можна тільки здогадуватись, скільки огріхів якості звуку є в тисячах інших — сьогодні вже культових альбомах із 70-80-х. Тому цілком логічно, що «золотий фонд» світової музики перезводять на кожному новому витку еволюції саунд-систем, програвачів та фізичних носіїв. Крім того, деякі вічнозелені альбоми потребують не тільки ремастерингу, а й часткового ре-аранжу.

Але remastered та reissue (прим. — перевидання) — це не завжди одне й те саме. Причиною для перевидання може бути як ремастеринг, так і просто новий дизайн обкладинки. У другому випадку звук не змінюється — вініл друкують з оригінальних мастер-копій. Втім, і це ще не все. Зараз платівки передають, змінюючи лише відтінок обкладинки та колір самої платівки.

Ви спитаєте: і що, хтось купує той самий альбом тільки заради іншого кольору вінілу? Так! Іноді не одну, а одразу декілька різних копій альбому, який уже маєш. Не шукайте логічних пояснень, просто знайомтесь — новий тренд TikTok за назвою #VinylTok

Найчастіше вінілтокери показують обкладинки платівок або сам вініл. Музика просто грає десь на фоні — причому іноді взагалі інша, тупо фонова. Хтось пише: «Вініл — це круто, але зоотропи — ще крутіше!». Дискусія триває в такому ключі, наче йдеться про наркотики. Частково — це прояв підліткової крутості. Хто в юності не хотів порушити табу на перший психоделічний досвід?

У перекладі із зумерського на міленіальський, зоотропи — це «гіпно-жаба». Дотично до вінілу зоотроп — це платівка з орнаментом, що за оберту створює ефект персистенції — оптичну ілюзію, яку ми бачимо, коли хтось крутить ліхтариком, а нам здається, ніби то не поодинокі спалахи, а цілісне світлове коло.

Тож можна привітати вінілтокерів: вони відкрили для себе винахід Китаю II сторіччя від Різдва Христового. Зоотропи — це абстрактні орнаменти. На цьому тренд не зупинився. У коментарях в TikTok хтось пише: «зоотропи — для слабаків, я зараз збираю тільки фенакістіскопи». Звучить зухвало — наче якийсь заборонений експериментальний препарат. На ділі ж йдеться про більш пізні прилади на основі персистенції, де рухаються вже не тільки абстракції, а певні силуети чи предмети.

Попереду на вінілтокерів чекає ще багато відкриттів: стробоскоп, калейдоскоп, фільмоскоп. Одвічне бажання людей втикати в щось яскраве та незвичайне. У когось у школі були зошити з оптичними ілюзіями. Хтось зводив очі до носа та годинами дивився на килим вдома. Тепер така ж забавка ще й на яблуці улюбленої платівки! Бо коли тебе щось жабить, а звіди до того ж грає улюблена музика зі стрімінгів, то це взагалі кайф.

Вініл — така штука, що варто лише потрапити на гачок, а далі одразу з’являється азарт накопичення, колекціонування. Але що саме збирати в юному віці, коли твій музичний смак ще недостатньо розвинутий для справжнього вінілового діггінгу? Смаки молоді обмежуються їх плейлистами в Spotify, де зібрані актуальні поп та хіп-хоп зірки. Тому вони купують альбоми Taylor Swift, Lana Del Ray, Charli XCX, SZA, Harry Styles, гурту The 1975, Cardi B (прим. — це згідно з данними лідерів продажу в світі).

Але швидко зібравши один і той самий стандартний набір, вінілтокери не втамовують бажання вирізнятись, маючи в колекції якісь унікальні примірники. Ось тут у хід і йдуть перевидання з оновленим дизайном. Хитрий маркетинговий крок, давно обкатаний на продажах іграшок, коміксів, карток чи сувенірів.

Цю тему нещодавно дослідили в The Guardian. Один із героїв їх матеріалу — 26-річний Бен із Нової Зеландії — зізнається: «Чим більше я бачу VinylTok, чим більше я бачу людей, які купують кілька різних видань одного альбому, тим більше я бачу речей, які хочу, але які вже розпродані або за які мені довелося б заплатити завищену ціну».

У великих мережах із продажу платівок на кшталт Rough Trade зазначають, що видавці, стимулюючи попит, мають ще одну хитрість — зменшують так званий «ювілейний цикл». Раніше для перевидання треба було чекати, коли виповниться щонайменше 20 років із моменту виходу альбому, а зараз перевидання випускають уже через п’ять років після офіційного релізу.

Отже, стрімінги та TikTok, які мали б остаточно вбити всі попередні формати відносин слухача із музикою, сьогодні навпаки дають новий поштовх для розвитку індустрії вінілу. Продажі й без того зростали впродовж останніх десяти років завдяки появі бюджетних програвачів Crosley, двом поспіль альбомам Adele та скорботі за передчасно померлою Емі Вайнхауз. Але зараз відбувається щось екстраординарне. Лише в Британії у 2021 році було продано 5 300 000 платівок. Це найвищий показник аж з 1990 року, коли вініл ще лишався домінантом на ринку фізичних носіїв, а CD повільно проходили шлях від дивної забавки японских фетишистів до європейського масмаркету.

Цікаво, що нинішній сплеск відбувається всупереч зовнішнім негативним обставинам. Виробництво вінілу потерпає від глибоких трансформацій нафтового ринку та перебудови шляхів глобальної морської логістики. Заводи ледь встигають задовольняти попит роздрібних продавців. Тим часом на діджей-сцені шалені затори. На друк танцювального tools з 1–2 синглами тепер можна чекати 1,5–2 роки. Бо у заводів для друку пріоритет у більш рентабельних релізах на кшталт альбому Тейлор Свіфт у нових жовтих, синіх, рожевих та зелених конвертах. Вінілтокери вимагають!

Коли ринок уже розігрівся, у виробництво пішли й перевидання з ремастерингом, які до цього вважалися занадто ризикованими. Завдяки гуртовим цінам на вініл-прес, типографічний друк та доставку іноді поміж Тейлор Свіфт та «ювілеєм» Cardi B, можна втиснути й щось «для душі».

Таким чином, тільки у 2023 році ми зможемо почути перевидання з ремастерингом Barry Adamson «Oedipus Schmoedipus», Broadcast «Maida Vale Sessions», раній пост-панк Wire «Not About To Die», перлину синт-диско Gina X Performance «Nice Mover + Voyeur», дебютний подвійний альбом De La Soul, ранні записи Autechre та багато іншого.

Тим часом, саунд-інженери, що отримують замовлення на ремастеринг для перевидань, кажуть, що тепер перед ними постав новий виклик. Якщо квадро-мікс Алан Парсонса треба було зробити об’ємним під вимоги модних у нульових «систем 5.1» та домашніх кінотеатрів, то тепер усім потрібен якісний панорамний звук для однісінької портативної колонки від Bang & Olufsen, Harman Kardon чи навіть JBL.

Коли впродовж цього тижня ви побачите купу новин на Mixmag чи DJ Mag про свіжі перевидання Fatboy Slim «You’ve Come a Long Way, Baby» (1997); New Order «Substance» (1987) чи Talking Heads «Stop Making Sense» (1984), не дивуйтесь. Краще подякуємо Тейлор Свіфт.