Меню
Головна Останні Новини Меню
ТРЕНДИ

Euromantic: жарт, який вже не зупинити

Музика 90-х вкотре підкорює танцполи.

  • Саша Варениця
  • 24 August 2023

Слухати: Roza Terenzi, Alex Kassian, Avalon Emerson, Fred Again, Courtesy, сольна Romy з The XX; лейбли Radiant Records, Kulør, Love on the Rocks, український Trance Pandemic.


Тільки-но відгриміла мода на 80-і, а «нові 90-і» вже стукають в двері: ембіент-хаус в дусі Orbital, ранній транс Age of Love та System 7, Moby (до альбому «Play»), унікальні для свого часу KLF, дрім-хаус. Саунд цих артистів повертається в моду та еволюціонує, даючи приємний свіжий вітерець у вітрила танцювальної сцени. Транс та (цитата від незнайомця на паті) «all that dreamy, romantic, little bit psychedelic stuff from 90s» вже витіснили техно і хаус на трендсеттерському фестивалі Dekmantel та посунули дарк диско із техно в стрімах HÖR.

Проникливий оглядач Pitchfork Філіп Шербурн навесні видав програмну статтю «Транс знову в моді і це не жарт!». Так, це ВЖЕ не жарт. Бо транс та близькі йому жанри з 90-х перший час були лише забавкою для спокушених меломанів, але цього року хвиля ностальгії набула більших масштабів. Хайп вийшов далеко за рамки та став не контрольованим. Чи навпаки? Стихійний сплеск привернув увагу великих гравців. Скоріш так, бо це і є ознака нашого часу: шлях від андеграунду до поп-чартів скоротився до лічених місяців. Тепер тренд на «нові 90-і» вже не зупинити. Втім, про все по порядку.

Те, що колесо історії рушить по колу — не новина. Цілком очікувано за 80-ми почались «нові 90-і». За цією ж логікою найбільш спритні вже почали писати прогресів-хаус — саунд, що набув популярності поза межами Британії трохи пізніше — у другій половині 90-х. Втім, це трохи спрощена логіка. Бо цього разу гра у ретроманію матиме неочікувані повороти.

До цього було простіше. Мейджори кажуть: треба перезавантажити 70-і. Марк Ронсон записує фанк, соул, кантрі та фолк і точно знає, що не промахнеться, бо це були магістральні жанри тієї епохи. Більш менш це спрацювало і з «новими 80-ми»: синтвейв, диско, електрофанк. Але треба розуміти, що в 90-х час прискорився. Тоді великі гілки (рейв, ембіент, даб) почали давати буйний квіт. 90-і — це не 4-5, а півсотні нових суб-жанрів: не тільки, як кажуть, evergreen, але й апріорі тупикових. Тому всі, хто сподівається, що в 20-х буде передбачувана спіраль «транс — дрім-хаус — прогресів», мають розуміти:

Невинний спіритичний сеанс з викликом духу одного тільки трансу відкриває скриньку Пандори: повертаючи цілу епоху, повертаєш все, що там було.​

І як би не намагались Romy та Courtesy «продати» нам ідеалізовані 90-і, де всі слухали Orbital, Everything But The Girl чи Стіва Хілледжа, що до System 7 грав прог-рок в складі гурту Gong, насправді ця епоха була іншою. Зараз ми більше знаємо тих артистів, хто тоді випередив свій час. Але тисячі записів з 90-х втрачали актуальність майже одразу, бо це була суто сезонна музика.

Якщо точніше, то музика 90-х — це не тільки (і не стільки) транс чи ембієнт-хаус, а, перш за все, євроденс та два його кострубаті брати — єврокор та євро-техно. Тож поки одні планували собі спіритичні сеанси, інші вдались до музичного екзорцизму.

Здається, ми розбудили сплячого демона всепоглинаючого мейджорного денс-попу, що тепер на всіх парах мчить до нас з-за горизонту верхи на жабеняті Crazy Frog з хижим апетитом DJ Alligator та посмішкою DJ Bobo.​

«Портал відкрили» на техно-сцені, бо трохи занудьгували під тяжіючим впливом нігілістичного EBM. Всім хотілося кітчу та фану, а діджеї тим часом згадали, що техно і «тєхно» (типу 2Unlimited) мають однаковий темп. В діло пішли мешапи та едіти: старі хіти плюс важкий техно-біт. На танцполі всі в захваті.

Якось інтуїтивно це поєдналось з клубною модою. Окремі молодіжні бренди почали робити олдскульні трайбл-прінти, що були в ходу у перших британців на Ібіці. Та луки в стилі baggy: оверсайз штани з карманами, топи, панами, окуляри «під велогонщиків». Це вже медчестер та Hacienda. Адептам total black добре пасували прінти із діджитал артом, що був зроблений ніби на Windows 95. Це те, що прийшло з блогерської забавки PC Music. А далі просто змішалось в єдиний інтуїтивний муд в алгоритмах видачі Pinterest.

Перший час тренд на 90-і виглядав трохи дивно. Всі такі типу: «блін, ви серйозно?». А потім: «Хоча… чому б ні! Давайте!». Типові імпульси рейв-романтики.

Так, «низькі жанри» стали для діджеїв чимось на кшталт альдегідної ноти парфума. Ця нота може створити унікальний новий аромат, але з пропорціями краще бути обережним.

На «пропорціях» добре знаються власники впливових європейських клубів, що завжди ретельно стежать за музичним форматом своїх закладів.

Досвідчені клубні менеджери знають: якщо дозволити «дискотеку 90-х», то сьогодні може і стане весело, але завтра тут вже буде кал’ян, караоке та стрілянина на десерт.

Під час пандемії клуби були закриті, а в моду увійшли напівлегальні поп-ап вечірки в форматі «one place for one night». Такий формат повністю розв’язав руки діджеям. Одна справа грати в Fabric, інша — десь на даху чи в перукарні. Тут можна дати волю миттєвим імпульсам. Та в решті: чому б просто не віддатись сюрреалізму довкола? Ковід був дивним nevertime. А в такі часи завжди бере верх ностальгія.

Так увійшли в моду «найтбрейкери» — треки, що повністю ламають структуру сету заради повної вседозволеності. На поп-ап вечірках ніхто не заморочувався з безшовним зведенням. Тупо backspin та вечір в хату: Culture Beat — Mr. Vein, Alice Deejay — Better of Alone, Masterboy — Generation of Love.

Раніше такі «фокуси» були ознакою занадто вмазаного діджея, який після цього вже просто падав назад. Тільки встигай видернути шнур від навушників, щоб не потягнув за собою мікшер. Тепер це стало піском моди.

Втім, це лише снобське белькотіння. Бо на танцполі, звісно, екстаз. Євроденс до того ж ще й поєднав різні покоління, що до цього не мали спільних смаків. Міленіали шаленіли від пісень з безтурботного дитинства. Бумери вдоволено кивали: «зараз так вже не вміють». А зумери, чуттєві до меметичності, одразу відмічали в незнайомих їм євроденс хітах це їх убойне поєднання дропаючих хуків та крінжового саунду. Те, що треба для поширення в TikTok.

Таким чином, саме з поп-ап вечірок євроденс вже як мем почав ширитись мережою. Бо на поп-апах, на відміну від клубів, була дозволена відеозйомка. Паралельно з цим (насправді раніше, але масово це злетіло трохи з часом) хтось придумав накладати євроденс-хіти на відео з виступів техно-зірок, де насправді грала якась більш серйозна та стримана музика.

Найчастіше люди накладали євроденс на фрагменти з Boiler Room. Деякі з цих відео стали дуже віральними. Наприклад ось цей ролік, де Solomun ніби вмикає Eiffel 65 — Blue (Da Ba Dee).

Зараз є вже окремий канал Boiler Room 90s — і там купа відео з танцями навіть не під євроденс, а саме під еврокор — швидкий, гучний, дурний та безжальний жанр, що застряг на півдороги від голландського геппі гардкору до гурту Scooter.

Для справки, євроденс/євротранс — це хоч і ванільні burnout хіти з минулого, але все ж таки якісна музика, яку робили поважні люди. Наприклад, пісня «з маминих касет» Delirium «Silence» створена Рісом Фулбером з індастріал-гурту Front Line Assembly та легендою фолк-попу Сарою Маклахлан. Така ж історія з Planet Funk, Deepest Blue, Chicane, Roger Sanchez, Shiller. Все це дуже серйозні чуваки, що мають фундаментальну музичну освіту, працюють на залізі та надихаються благородними жанрами, як то софт-рок, нью-вейв, нью-ейдж, балеарік.

Єврокор та євро-тєхно — інша справа. Це нахабний поп-продукт для найширших мас, зрідка зроблений самоіронічними геніями рівня Александра Барда (Army of Lovers, Vacuum, Alcazar, BWO), але частіше щирими примітивістами і фріками штибу Gigi D’Agostino. Плюс купа one hit wonders: Darude, Pakito… цей список навіть не зручно продовжувати далі.

Так було зламано «четверту стіну» електронної сцени — остаточно стерлась межа між гарним смаком та несмаком.

Донедавна ніхто не уявляв, що терміни транс, прогресів чи євроденс можна ставити в один ряд з техно чи хаусом, а зараз їх пишуть на афішах через кому. Тепер всі грають все. Метамодерн в дії. Бо якщо Оскар отримує «Все, всюди і одразу», то чому б не поширити тренд на денс-індустрію?

Але це був тільки початок. Награвшись старої музики, диджеї сформували запит на нові треки, що звучать «як тоді». І такі релізи швидко стали з’являтись. Годі й казати, цього року вийшло одразу три клубних версії однієї тільки «Bailando». Лейбли розуміють: одними тільки чартами Beatport ситий вже не будеш, тепер треба залітати ще й у тренди TikTok.

Поступово все перетворилось на сталий бізнес з власними промо-групами та зірками новоствореної сцени. Осередками стали Амстердам та Берлін. А флагманами такі діджеї як Джоб Джобсе, DJ Heartstring, Narciss та Марлон Гоффштадт.

Вже після локдауну всі жадали відриватись на повну, а це краще робити саме під хітові треки, що дозволяють виплеснути енергію. Довгі сети-історії, гіпнотичний вайб — це відійшло на другий план. Люди стали жадібні до відриву, наче пілігрими в пустелі, що припадають до джерела, втамовуючи спрагу.

З іншого боку, всім хотілось легкості та навіть інфантилізму після того жаху, що почався в 2020 році і досі триває. Ковід також привернув увагу до теми здоров’я як такого. В тому числі й до психічного здоров’я.

Черговий ЗОЖ-тренд підтягнув за собою власну вічну утопію — денні вечірки та «чисті рейви» без алкоголю та наркотиків.

Але «на чистому» люди більше схильні до інтервальних танців під окремі найбільш виразні треки. Тож знову таки, extended версії — аут, радіо-хіти — in.

Нарешті, ці стихійні течії помітили на вершині музичного олімпу та вирішили вкласти в євроденс (кор) мільйони доларів. А чим більше лейбли вкладають на старті, тим довше вони планують ці грошики собі повертати. Тож тренд з нами надовго. Щонайменше на 2-3 сезони.

Але для них тут постало питання: як саме повернути євроденс в моду, щоб це підхопила не тільки модна молодь в Амстердамі, а взагалі всі? Таку справу можна доручити тільки тому, хто вже 30 разів (це буквально так) був серед лідерів Billboard-чартів — тобто Calvin Harris. Так з’явилась ось ця пісня:

Calvin Harris вкотре виконав свою задачу на відмінно. «Miracle» дебютувала в Dance UK чарті на 3 місці, а вже за декілька тижнів посіла перше місце, де лишалась цілих 8 тижнів, повторивши успіх його ж дуету з Dua Lipa — «One Kiss».

Пісню видали Sony, які спромоглись довести її до 3-го місця в чарті Billboard. Але завдякі органіці вона сягнула першої строчки. Тобто люди дуже добре сприйняли «Miracle», бо вона їм нагадувала щасливе минуле. Сам Calvin Harris і не скриває того, що намагався відтворити дух старого дрім-хаусу. Бо, як кажуть мейджорні боси: «піано — це єдиний інструмент, що говорить мовою всіх поколінь».

«Miracle» вийшла в березні, а вже за два місяці її потіснив з чартів наступний великий євроденс-хіт — «(It Goes Like) Nanana» від Peggy Gou.

Та якщо Calvin Harris потрапляв в Top 10 Billboard Dance Chart аж 30 разів, то в кар’єрі Peggy Gou таке сталось вперше.

І це вже запустило ланцюгову реакцію. Абсолютно всі на танцювальній сцені зрозуміли «рецепт успіху». Crack Magazine назвали його терміном euromantic. Та поки в андеграунді, надихаючись трансом та ембіент-хаусом, артисти намагались вхопити сам mood епохи, але створити далі щось нове, то великі артисти діяли прямолінійно. Наприклад, Calvin Harris спирається на Robert Miles «Children», а Peggy Gou на ATB «Till I Come». Втім, пісням «на мільйон» можна пробачити і таке.

Тож в нас лишається лише одне питання: чий вихід буде наступним? Black Coffee і La Bouche? Ерік Прідз та Макарена? Ми б не відмовились від дуету ARTBAT з «Аква Віта».

Наступна сторінка
Завантаження…
Завантаження…