Вступне слово

Патрік з редакції британського Mixmag дав пораду на зумі: було б добре почати історію українського сайту з чогось на кшталт вступного слова від редактора. Всі підхопили: good idea! Звісно, гуд. Але як їх такі листи писати? Виявилось, що в цього жанру є свій канон. Наприклад, в друкованих виданнях колонка редактора має створити певний настрій: таке собі наївно-екзальтоване передчуття майбутнього, яке буде кращим, ніж вчора. Це допомогає читачеві забути про турботи, сумніви і обмеження, щоб зосередитись лише на тому, що, власне, дає нам журнал — навчає смаку до життя.

L’art de vivre, як кажуть французи. Вони ж бо знаються на цьому найкраще. Можливо саме тому майже всі редакторські колонки натхнені Парижем. Я перечитав їх з півсотні, перш ніж писати цю. До смішного: всюди Париж, Париж, Париж!

І хоч до запуску Mixmag було б доречніше згадати міста Туманного Альбіону, але і ця історія також почалась у Парижі. То була наша остання з братом подорож до Європи перед початком повномасштабної війни. Дивно, як в один місяць змішались спогади про шедеври імпресіонізму з Музею Орсе та малюнки на стінах в дитячому садку на Хмельниччині. Підклавши під голову валізу «внікуди», я лежав на підлозі та думав: і там, і там є Бог. Ми бачимо його надприродну сутність в геніальному мистецтві, але він всюди, де є творіння з любов’ю. Він не тільки випромінює сонячним сяйвом в садах на картинах Мане. Він є і тут, на стіні навпроти мене, де чи то кіт, чи єнот стрибає за метеликом розміром з його голову.

Тієї ночі я довго не міг заснути та думав про вітраж собору, який бачив під час подорожі до Парижу. Крізь кольорове скло сяяло сонце. В пустому, напівтемному соборі воно відбивалось променем так барвисто та яскраво, наче це була світломузика на танцполі. Тоді я вперше дійшов чіткого розуміння того, чим є надприродня сутність.

«Людина тягнеться до творіння. Таким чином вона створює умови для зустрічі з Богом. Але це відбувається не завжди, тож ми думаємо, що як будемо більше старатись — вкладати в процес любов та душу — то шанси на появу Бога зростуть. Втім, ми можемо лише сподіватись, що це спрацює».

Зодчий зводить стелі собору, робить вікно та вітраж. Та лише Богу вирішувати, чи сяяти в це вікно теплим сонцем, чи відповісти на зусилля зодчого вічно похмурим небом. З часів, коли будували той собор, минуло майже тисячу років, але відносини людини та Бога досі ті самі. Ми знімаємо кіно, пишемо музику, моделюємо цифровий арт саме заради того, щоб створити умови для прояву надприродної сутності. Ось світло, звук, ефекти. Та все разом — це вже щось більше за сукупність окремих частин.

The Chemical Brothers, що вже за два тижні повернуться з новим альбомом, створюють неймовірні шоу. Вони задіюють екрани, складні проекції, синтезатори, купу гаджетів… Та як шамани під час таємничого ритуалу раз за разом викликають цю Сутність — щоб ми могли долучитись, відчути, побачити.

Погодьтесь, і ми з вами, і тисячі таких самих фанатів по всьому світу вишукуються в чергу не для того, щоб подивитись на двох простих хлопців Еда і Тома. Просто ми знаємо, що саме вони здатні створити такі умови, в яких ця Сутність майже напевно з’явиться. Може лише на мить, а може і на годину, як під час Daft Punk — Alive на Коачеллі. Не випадково вони наче фараони чи майя збудували для Сутності свою піраміду.

Ми називаємо це магією. А тих, хто має прямий зв’язок з Сутністю (дійсно великих артистів) нарікаємо «КУЛЬТовими»; кличемо іконами, ідолами, що сходять — куди?.. Правильно: на музичний Олімп.

Maxxi Jazz був правий: God is a DJ. А рейв — це сучасна меса. Бо Сутність не тільки сяє сонцем у вітражі соборів. Вона з’являється і вночі. Треба лише знати, де саме її шукати. Для цього ми маємо згадати рядки Faithless: «I need to sleep, I can’t get no sleep». Серед блакитних екранів та неонового сяйва мегаполісу «Insomnia» вказує шлях до Сутності. Ми йдемо крізь темряву на сяйво стробоскопу, чуємо гуркіт басу. Ми надто схвильовані, як для звичайної вечірки. Це і є передчуття зустрічі з чимось більшим, аніж діджей за пультом плюс промені лазеру та гучна саунд-система.

Ми готові за вказівкою їхати в будь-яке секретне місце, а потім до ранку триматись на ногах в натовпі серед незнайомих людей; ладні сотнями різних способів впливати на свій організм, стрибати, кричати, віддавати всі сили… Тільки заради діджея? Ні, тут точно є щось більше. Інакше звідки всі ці слова на кшталт «катарсис» чи «ейфорія»? Звідки здійняті до неба руки? Cloud, sky та space в назві кожного другого треку.

Надприродна сутність керує нами, вказує шлях, дарує інсайти. Як інакше пояснити той факт, що задовго до появи чиказького гурту Phuture перший ейсід-хаус залунав з під рук болівудського композитору Чаранжита Сінгха. Він не мав цього наміру та просто грав собі індійські раги в далекому Мумбаї 80-х. Хто тоді дав йому це послання?

Врешті, всі згодні: це дійсно магія. Але чи не марна це справа намагатись описати словами невловимі відчуття від зустрічі з Сутністю, що мимоволі з’являється серед алгоритмів, рядків коду, пружних хвиль звуку чи налаштувань модулярних синтезаторів, які більше ніколи не вийде відтворити так само? Можливо. Але давайте спробуємо. Ми з вами гідні бути Свідками.